Контрреволюція плагіаторів на марші.

Обговорення листа Лубінця в програмі Я-UA 01.08.2024 ​

На каналі волонтерського громадського телебачення Я-UA відбулася розмова про наслідки листа Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. У відповідь на цей лист 23 липня 2024 р. НАЗЯВО прийняло рішення призупинити розгляд скарг/повідомлень про порушення академічної доброчесності. Що ж відбувається, яка була мотивація цього листа? Чи захищає МОНУ права науковців у сфері інтелектуальної власності? Чи можна і як запобігти свавіллю плагіаторів?

Багато цікавого обговорили кандидат економічних наук, доцент, голова Ради ГО ТРОН («Точка росту: освіта і наука»), координаторка антиплагіатної ініціативи «Дисергейт» Світлана Леонідівна Благодєтєлєва-Вовк, адвокат, політолог, член НАЗЯВО Микита Андрійович Андрєєв та кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник Олег Ювеналійович Смірнов.

Пропонуємо вашій увазі текстовий запис відеозустрічі, яка відбулася онлайн 1 серпня 2024 р.

* * *

С.Б.-В.:

Добрий день! Я, Світлана Благодєтєлєва-Вовк, в ефірі каналу I-UA.tv, програма «Точка зору"». Сьогоднішню програму я вирішила присвятити контрреволюції плагіаторів, яка сталася наприкінці липня в Україні. І для того щоб обговорити і саму ситуацію, а також обставини, в яких вона розвивалася, я запросила Олега Смірнова (запис відео я зробила раніше), а також пана Микиту Андрєєва, адвоката, члена Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, який відомий чіткою позицією по захисту прав освітян та науковців.

Добрий день, пане Микито!

М.А.:

Доброго дня!

С.Б.-В.:

Отже, пане Микито, я хочу одразу до ситуації – розповісти, що ж відбулося. Будь ласка, Ви свої коментарі по ходу надавайте. Отже, 17.07, тобто 17 липня до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти надійшов лист Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини пана Лубінця, в якому він підняв питання про недостатнє законодавче врегулювання проблеми позбавлення наукових ступенів в контексті викриттів академічного плагіату та порушення академічної доброчесності.

          На екрані демонструється лист Лубінця.

С.Б.-В.:

Далі 22.07 з’явився Ваш пост, в якому Ви сказали, що наступного дня, тобто 23.07 Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти має прийняти рішення за результатами розгляду цього листа. Скажіть мені будь ласка, чи лист Лубінця міг стати основою для рішення НАЗЯВО, ну, тобто, це лист і лист. це ж не розпорядження, не якась… не з Кабінету міністрів важливий документ. Чому за такий короткий термін така реакція? Прошу.

М.А.:

Ну, по-перше, цей лист надійшов в Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти за декілька днів до засідання. Я ознайомився з його змістом і з проєктом рішення НАЗЯВО за день до засідання. Наскільки мені відомо, подібний лист також був направлений до Комітету з питань освіти і науки Верховної Ради, але з формулюванням, що треба доопрацювати законодавче забезпечення, а також до Міністерства освіти і науки України. Чи міг стати лист підставою для рішення? Загалом, інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини – це дуже впливовий поважний інститут, і повноваження Уповноваженого, вибачте за тавтологію, – вони дуже потужні. Згідно Закону України профільного про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Уповноважений Верховної Ради може робити подання до органів державної влади з вимогою про зупинення порушення прав осіб, і відповідні органи державної влади зобов’язані відреагувати на відповідне подання. Але, я підкреслюю, те, що я говорив на засіданні Національного Агентства своїм колегам, що ми отримали не подання Уповноваженого з приписом усунути порушення прав людини, а лист з рекомендаціями. Можливо, це, скажемо, не-юристам не так помітно, а юристи розуміють, що це абсолютно два різних документа з абсолютно різними правовими наслідками. За таких умов Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти було не зобов’язано на нього реагувати. Була дискусія щодо цього, але з іншого боку, хоча ми не зобов’язані відреагувати, ми все одно маємо взяти до уваги ті відомості, які зазначені в цьому листі.

В першій редакції проєкту рішення НАЗЯВО було формулювання, що взагалі зупинити розгляд тих скарг (на підставі листа Уповноваженого) без жодних термінів. Я запропонував… ну, як ви можете побачити з протоколу, у нас рішення було підтримане одноголосно, тобто це означає, що я теж голосував, але був суттєво змінений проєкт рішення. Я запропонував таке формулювання, що, по-перше, зупиняються строки розгляду скарг, щоб потім, після поновлення розгляду скарг особи, щодо яких повідомлення надійшло, не сказали, що у вас пропущені строки для розгляду, які встановлені нашим кодексом. А по-друге, я сказав, що ми можемо призупинити розгляд скарг не на підставі листа Уповноваженого, а до рішення Верховного суду у подібній справі. Чому так? Пояснюю. У нас є Закон України про судоустрій і статус суддів, де чітко зазначено, що правові висновки, викладені у Постановах Верховного Суду, є обов’язковими для врахування в діяльності організацій, установ, органів державної влади і так далі, і тому подібне. Оскільки не є секретом для широкого загалу, але нагадаю, що рішення НАЗЯВО про встановлення фактів плагіату у роботах, захищених до 2014 р. скасовуються судами першої та апеляційної інстанції. І зараз ці справи, деякі з них, надійшли до Верховного Суду. Суди першої й апеляційної інстанції, їх висновки для нас не обов’язкові. Тобто ми їх виконуємо, звичайно, але в подальшій діяльності преюдиційного [1] значення вони для нас не мають. Але висновки Верховного Суду ми не можемо ігнорувати. Тому, як компромісний варіант, було мною запропоновано, проголосовано і підтримано всіма членами Агентства, що дійсно взяти до уваги факти, викладені в листі Уповноваженого, зупинити тимчасово розгляд з зупиненням строків, але не безстроково, а до отримання висновку, викладеного у Постанові Верховного Суду по розгляду аналогічних справ.

С.Б.-В.:

Так, дякую, пане Микито. Хочу сказати, що саме 23 липня рішення було прийняте; так, як Ви сказали, всі за нього проголосували, зокрема і Ви, і прийняли Вашу редакцію, і, власне, знову таки я хочу наголосити, що вирішили «тимчасово зупинити провадження у НАЗЯВО повідомлень про порушення академічної доброчесності у докторських (кандидатських) дисертаціях, захищених до 6.09.2014 року, до законодавчого врегулювання розгляду таких скарг та/або офіційного тлумачення Верховного Суду». Ну і далі «зупинити строки розгляду НАЗЯВОм скарг/повідомлень про порушення академічної доброчесності у докторських (кандидатських) дисертаціях, захищених до 6.09.2014 року».

          На екрані демонструється фрагмент Протоколу засідання НАЗЯВО № 13 (63) від 23.07.2024.

С.Б.-В.:

Узагалі хочу сказати, що… два коментарі. Перше, що це не вперше зупиняється діяльність НАЗЯВО і взагалі розгляд скарг/повідомлень, оскільки якраз в кінці липня 2016 року саме міністерство освіти і науки, пані Гриневич приймала аналогічну постанову зупинити розгляд до врегулювання питання, тобто до того як запрацює НАЗЯВО і з’явиться відповідна нормативна база. І таким чином лише фактично в 21-му році, тобто п’ять років по тому, розпочався розгляд цих справ. І на сьогоднішній день… активно заяви пішли в 22-му році після того як змінився очільник міністерства освіти і науки і, крім того, були ще проблеми, пов’язані з судовими зверненнями Шкарлета щодо розгляду своєї дисертації, який також демотивував НАЗЯВО розглядати повідомлення і скарги. Тобто, перше, це не перший випадок зупинки, коли фактично ми не можемо притягнути до відповідальності плагіаторів, фальсифікаторів, інших академічно недоброчесних науковців. І, по-друге, це, звичайно, строк. Чому саме 06.09.2014 року є цією датою? Саме тому, що в цей день вступив у силу Закон України про вищу освіту, який ввів поняття «академічний плагіат» і відповідальність за нього, а в 17-му році вже в Законі України про освіту ввели поняття «академічної доброчесності».

Ось, власне, як юрист, будь ласка, прокоментуйте ці два нюанси.

М.А.:

Дійсно, в 14-му році було введено поняття «академічний плагіат», «академічна недоброчесність», дійсно, це юридичне питання… Ну, скажу прямо: воно не має однозначної відповіді. Тобто, з одного боку я розумію аргументи тих людей, які кажуть, що поняття академічного плагіату не було, а в повноваженнях, прописаних по НАЗЯВО, в нашому «Порядку…» вживається саме слово «академічний плагіат», а не «плагіат» в широкому розумінні. Тому ці аргументи мені зрозумілі, але, з іншого боку, інший висновок, скажемо так, Верховного Суду, зараз не можу пригадати номер справи, який каже про те, що сам плагіат, як явище, він існує в незалежності від визначення в законодавстві, і він означає запозичення окремих фрагментів текстів без належного посилання, тому мені складно зараз сказати, хто однозначно правий, тому що я буду орієнтуватися на висновок Верховного Суду, проте хочу підкреслити для глядачів, що, на жаль, якщо аналізувати практику судів першої інстанції та апеляції по рішенням НАЗЯВО – у нас скасовуються не тільки рішення по плагіату в роботах до 14-го року, але і в роботах після 14-го року, але з інших підстав. Тобто якщо стосовно робіт до 14-го року вживається аргументація про те, що не було визначено законом категорію академічного плагіату, і не можна застосовувати це поняття ретроспективно, тобто в зворотному напрямку в часі, а рішення після 14-го року скасовуються з інших підстав – зокрема, там є питання щодо методології проведення перевірки на плагіат, щодо інформаційних автоматизованих систем (щодо їх сертифікації), які використовуються, і так далі – там багато питань, тобто я тут більше можу сказати однозначно, що щодо робіт після 14-го року захищених у мене однозначно є нерозуміння таких позицій судів першої й апеляційної інстанції. Тому будемо чекати, але я поряд з нашим рішенням, яке сьогодні обговорюється, і поряд з судовою практикою хочу для глядачів підкреслити, що є інша проблема НАЗЯВО по роботі з перевіркою на плагіат. Близько десяти висновків за останній рік про наявність плагіату НАЗЯВО передало до міністерства освіти і науки для вжиття заходів відповідно до порядку, затвердженого Кабміном. Жодне з цих десяти подань не було розглянуто. Це має колосальний негативний вплив на мотивацію робітників нашого Секретаріату, і зокрема членів Агентства, звичайно, які пророблюють велику роботу, це великий масив даних, це сотні сторінок, для того щоб перевірити, щоб встановити плагіат, щоб провести це документально все – від Секретаріату до рішення Комітету [з питань етики – Ред.], до рішення НАЗЯВО, і потім всі подання просто зависають в МОН… Які розуміють, що вони порушують Порядок, не розглядаючи ці подання, але жодної відповідальності не несуть, тобто яка мотивація після цього має бути у нас як у органа, який готує відповідні документи? Це теж велика проблема.

С.Б.-В.:

Так, отже, получається, на сьогоднішній день ми говоримо про глибоко ешелоновану оборону і захист плагіаторів від відповідальності, і в цей захист зокрема, як з’ясувалося, вписався Уповноважений з прав людини своїм листом, який, Ви, як адвокат, прокоментували, що це не було подання, це були рекомендації. І я тут ще хочу наголосити на одному факті. Справа в тому, що, коли він надіслав цього листа, він написав, що він здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, у тому числі права на працю. Тобто получається, що Лубінець захищає право плагіаторів на працю і, значить, це можна так трактувати, але одночасно у нас є 41-ша та 54-та стаття Конституції, яка… 41-ша говорить про те, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності, це перше, і друге – 54-та, що громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Тобто получається, що коли Лубінець пише цього листа до НАЗЯВО – він захищає якесь право на працю, але він абсолютно забуває про те, що є ще захист прав інтелектуальної власності, який пов’язаний якраз із науковою діяльністю. Тобто для мне взагалі не зрозуміла мотивація листа Лубінця, тобто, я думаю, тому він і надіслав листа, тому що загалом у нього не було чіткої, основаної на праві мотивації, що він пише, що він захищає право на працю – це взагалі, я вважаю, абсурд, і одночасно він ігнорує, фактично, захист інтелектуальних прав громадян, науковців, які порушуються плагіаторами. Як Ви до цього ставитеся?

М.А.:

Я абсолютно можу підтримати те, що Ви сказали, тому що якби були залізобетонні підстави говорити про порушення прав заявників, які звернулися до Лубінця, то ми би мали справу не з листом рекомендаційним, а з поданням. Оскільки, я думаю, що саме Уповноважений Верховної Ради з прав людини, формуючи цей лист, прекрасно розумів, що, ну як мінімум, все не так однозначно, як він пише, оскільки він це розумів, то було направлено саме рекомендаційний лист, і фактично, ну, мені здається, це не зовсім етично у комунікації між органами, уповноваженими на виконання функцій держави, коли інституція, яка має повноваження зобов’язати нас, як НАЗЯВО, зупинити розгляд справ, просто надсилає рекомендаційний лист і перекладає на НАЗЯВО відповідальність щодо того, чи брати до уваги цей лист чи ні. Тобто, фактично м’яч передали нам, і ми мали щось вирішувати, і будь-яке наше рішення було б потенціально для нас негативним, – поясню, чому. Якби ми на цей лист не відреагували і продовжували розгляд справ – звичайно, той лист Уповноваженого Верховної Ради був би використаний під час судового захисту позивачами, а саме, особами, у яких виявлений плагіат, як обґрунтування того, що «Уповноважений звертався, а вони не зупинили», і тому тим більше рішення протиправне. Зважати на цей лист однозначно ми теж не мали підстав, тому що він має рекомендаційний характер, і, таким чином, нам довелося приймати рішення самостійно. Тому я підтримую те, що Ви сказали; наскільки мені відомо, на рішення Лубінця відправити цей лист мала вплив також Спілка ректорів України. Я можу помилятися, але, мені здається, навіть саме вони з листом і звернулися до нього первісно, тобто це не якась особа, у якої було виявлено плагіат, зробила, але це треба перевірити – я не подаю це як доконаний факт, можливо, як буде бажання, то журналістським запитом можна звернутися до Лубінця й спитати, хто взагалі був заявником, на підставі чого було сформовано лист.

С.Б.-В.:

Так, якщо це Спілка ректорів, то зрозумілі їхня мотивація – чому, тому що викрита ректорка Університету Каразіна харківського – Кагановська, викрита ректорка Вінницького національного медичного університету Петрушенко, пан Буяк – ректор національного Тернопільського педагогічного, тобто… а, іще ж Онищенко – в минулому ректор, тобто, фактично всі топ-плагіатори України – вони мають відповідні посади, серед них багато ректорів, і, таким чином, можна зважати на те, що Лубінець під їхнім тиском вирішив подати цей лист, сформувати цей лист з досить, я кажу, сумнівною мотивацією щодо захисту прав на працю. І тут – як загалом оцінюють цю ситуацію викривачі? Я б хотіла, щоб наш оператор пан Юрій включив коментар Олега Смірнова – це кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник, і загалом топ-викривач топ-плагіаторів України. Прошу, пане Юрію.

О.С.:

В цілому я думаю, що ситуація вкрай незадовільна. Особливо з огляду на останні події, коли Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець надіслав листа до НАЗЯВО. Ну, з приводу цього листа виникають три аспекти, які я хотів би розглянути. Перший – це зміст листа Лубінця, бо, можливо не всі слухачі наші, глядачі в курсі справи. Якщо коротко, то він написав, що здійснює «контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини, у тому числі права на працю», – це я цитую його лист. Зокрема, пише він, до нього «надійшло звернення щодо правової невизначеності та відсутності належного механізму правового регулювання питання щодо академічної доброчесності та юридичної відповідальності за її порушення». Ось тут зразу виникає питання: який стосунок академічна доброчесність має до права на працю? Це так можна дійти до того, що вважати, що шахрайство та крадіжка – теж праця, до того ж важка та небезпечна для здоров’я крадія, і що тоді – право на таку працю Уповноважений з прав людини має захищати?

Далі Лубінець робить такий фінт: він пише, що «норми із негативними наслідками… існували і раніше, однак не визначалися законом як порушення власне «академічної доброчесності» і за них не встановлювалась академічна відповідальність» – а була ж тоді інша: просто позбавляли осіб наукового ступеня. І «в цьому контексті, – пише Лубінець, – виникає проблема дії норм про академічну доброчесність у часі». Потім він описує повноваження НАЗЯВО і пише, що «постає питання про те, що встановлення Агентством академічного плагіату… можливо лише за результатами перевірки… наукових праць, які були оприлюднені після 6 вересня 2014-го року». Це дата прийняття Закон про вищу освіту. Тобто, якщо пояснити простіше, у 2014 році вводяться нові поняття (про «академічну доброчесність» і «плагіат»), якими стали називати старі порушення – переписування чужих текстів без посилання на джерело, і тепер Лубінець вважає, що старі порушення перевіряти не слід, і пропонує НАЗЯВО припинити проведення таких перевірок.

На мій погляд, усе це жонглювання нормами права за принципом «закон як дишло – куди повернув, так воно й вийшло». Ну, як відомо, юристи полюбляють говорити про «букву закону» і «дух закону». Дух законів очевидний: красти чужі тексти не можна було раніше, не можна зараз, за це треба карати, за це карали і будуть карати. І виходить, що Лубінець чіпляється до букви закону, а щодо «духу закону» скажу, що від його листа дуже воняє.

Чому саме зараз з’явився лист Лубінця, і кому він вигідний? Мені чомусь здається, що причиною листа було звернення до нього колишнього ректора Полтавської політехніки Володимира Онищенка, який активно сперечався з членами НАЗЯВО під час розгляду його плагіатної дисертації, його адвокати вимагали їх відводу. Як відомо, у свою дисертацію 2002-го року Онищенко попросту передрав тексти з російських книжок, рефератів російських студентів, замінивши в крадених текстах російській рубль на українську гривню, а «російський банк» на «Національний банк України». 67 сторінок дисертації Онищенка – з плагіатом. І ось з’явився Лубінець – «как мимолётное виденье, как гений чистой красоты». До речі, в травні 2023 р. Онищенко підписав меморандум про співпрацю з Лубінцем, у липні 2023-го в Полтавській політехніці відбулася презентація щорічної доповіді Лубінця (який стосунок має Лубінець до політехніки?), а 21 грудня минулого року Онищенко отримав подяку від Лубінця «за активну співпрацю, визначну благодійницьку, гуманістичну та громадську діяльність, вагомий внесок у захист прав і свобод людини і громадянина України та з нагоди Дня прав людини», – це я процитував формулювання.

С.Б.-В.:

Тобто Ви думаєте, що Лубінець діє в інтересах Онищенка, так?

О.С.:

Ну-у-у, я так думаю, да. Лубінець і Онищенко давно знайшли один одного, до того ж Лубінець чудово знав про викритий плагіат у дисертації Онищенка – його ж давно викрили. Були публікації…

Кого ще рятує своїм листом Лубінець? Відомий усім Шкарлет захистився 2008-го року, ректорка Харківського університету Кагановська – 2012‑го, ректорка Вінницького медичного університету Петрушенко – 2008-го, ректор Тернопільського педагогічного Буяк – 2013-го, голова Державної служби якості освіти Гурак – 2005-го, головний військовий прокурор Матіос – 2006-го, ну й купа дрібноти. При цьому серед цієї ж дрібноти, як я сказав, крім топ-плагіаторів, – виявилося, що існує ціле гніздо акушерок з Національної медичної академії імені Шупика, у захисті яких явно були замішані кілька докторів медичних наук на чолі з професором Олександром Юзьком, і тепер розслідування цього неподобства припинено.

С.Б.-В.:

Да, там, скажіть, там цікава ситуація, получається, що тричі переписували, чи не переписували, а захищали один і той самий текст, чи як там?

О.С.:

Да, да. Тобто вже дві заяви спрямовані до НАЗЯВО – там дві акушерки однаковий текст захистили з інтервалом в тиждень, причому було розведено це по двом різним спецрадам київським, але той самий був керівник науковий – Юзько, і той самий був опонент, як його там, – Феськов.

С.Б.-В.:

Дякую пану Олегу за такий розгорнутий коментар і оцінку. Отже, я тут про наслідки. В цей же день, 23-го, ввечері пан Олег отримав листа від НАЗЯВО, в якому було повідомлено, що на основі прийнятого рішення призупиняється розгляд справ, і зокрема яких – вслухайтеся в ці імена: щодо дисертації Гурака Руслана, а ми знаємо, що ця людина очолює Державну службу якості освіти, щодо дисертації пана Матіоса – пам’ятаємо, що він був воєнним прокурором, щодо дисертації Молодиченка, Никитюка, Лященко, Демченка, Чорнописької, Чернеги, Паращишеної, тобто це, як то кажуть, поменьше кандидати, але, знову таки, це колосальна робота, яку зробив пан Олег Смірнов для суспільства, і, фактично, суспільство і інститут… ні, навіть не суспільство, а інституція державна, яка призначена саме для розгляду таких питань, – вона відмовляється виконувати свою роботу аж до врегулювання цього питання законодавчо, про що Ви сказали, що в принципі це досить важко унормувати, враховуючі всі ці питання: або за рішенням Верховного Суду, а ми бачимо, що суди абсолютно не на боці суспільства та його майбутнього в тих кейсах, які знаходяться в розгляді.

М.А.:

Ну, я тут можу заперечити, пані Світлано, в тому плані, що дійсно, суди суспільство розчаровують – мається на увазі суди першої та апеляційної інстанції, але Верховний Суд трошки відрізняється від судів першої та апеляційної інстанції. Чому? Ну, по-перше, Верховний Суд було оновлено в 19-му році. Хтось каже, що там конкурс був хороший, хтось – не дуже, але очевидно, що Верховний Суд – це більш свіжа кров, ну, я би так сказав, там більше прогресивних людей ніж в судах перших інстанцій. І Верховний Суд, якраз, він частіше звертає увагу на так званий, як пан Олег вжив слово, «дух закону». Тобто якщо суди перших інстанцій – вони більше на букву закону звертають увагу, то Верховний Суд… Я очікую, що є непогані шанси… нема гарантій, але є непогані шанси, що Верховний Суд може змінити усталену позицію судів першої інстанції. Тому я би тут не був занадто песимістичним, але питання в тому, коли ми отримаємо перший висновок, який би ми змогли застосувати у себе в роботі. Я би сподівався, що це могло би бути до кінця цього року.

С.Б.-В.:

Так. Чудово, чудово. Я сподіваюся на реакцію Верховного Суду України, звертаюся до його членів з проханням надати Україні шанс очиститися від плагіаторів, фальсифікаторів, а також недоброчесних науковців, у першу чергу топ-рівня – ректорів, міністрів, керівників державних установ та організацій. Ми дуже потребуємо цього. Ну і, власне, наша реакція – громадськості, отже я прошу продемонструвати пана Юрія лист, який, власне, написала антиплагіатна ініціатива «Дисергейт» – звернення до Голови Верховної Ради і Голови Верховного Суду в контексті того, що необхідно все-таки унормувати і дати оцінку всім цим процесам.

          На екрані демонструється Звернення «Дисергейту» до Голови Верховної Ради України та Голови Верховного Суду від 30.07.2024 р.

І знов-таки, повертаючись до теми пропозицій, хочу, щоб пан Юрій включив пропозицію пана Олега Смірнова – як, він вважає, можна врегулювати законодавчо норму про розгляд скарг щодо порушень академічної доброчесності.

О.С.:

На мій погляд, треба просто внести зміни до існуючого законодавства, тобто в Закон «Про освіту», Закон «Про вищу освіту», в новому Законі «Про академічну доброчесність», в положенні про НАЗЯВО записати таку фразу, що НАЗЯВО розглядає не випадки порушення академічної доброчесності чи випадки плагіату чи ще щось, а розглядає «випадки порушення встановлених норм та порядку захисту дисертацій, вимог до дисертацій, які існували та існують на момент захисту дисертацій». А далі вже розшифрувати, перелічити всі вимоги, правила, вказати, з якої дати по яку вони діяли – з 2007-го року, 13-го, там чи 98-го і таке інше. Тобто можна за бажанням розшифрувати періоди, в які там діяли певні положення, але можна цього й не робити. Тобто головне – написати, що НАЗЯВО розглядає випадки порушення тих правил і вимог до дисертацій, які існували на момент захисту дисертацій, і на цьому крапка. А потім – з’явився термін «плагіат», коли він з’явився, – це вже діло десяте.

С.Б.-В.:

Так, що Ви скажете, пане Микито?

М.А.:

Я підтримую. Я знаю, що такі пропозиції розглядалися під час роботи над законопроєктом «Про академічну доброчесність» – те, що було паном Олегом зазначено,але там постало питання, що в різні періоди можуть бути різні інституції, відповідальні за перевірку плагіату. Тобто, наскільки я знаю, лунає пропозиція, що НАЗЯВО перевіряє скарги по роботам, захищеним якраз після 14-го року, а до 14-го року це робить правонаступник Атестаційної комісії, яким є Міністерство освіти і науки України. Наскільки це правильна пропозиція – не знаю. Чому? Да тому, що Міністерство освіти і науки на сьогодні займає абсолютно абсолютно пасивну роль, абсолютно пасивну роль в питаннях плагіату. Тобто вони роблять вигляд, що їх взагалі в цій історії не існує, розуміючи, що ця історія якби з негативним підтекстом, і вона може негативно вплинути там на рейтинги чи сприйняття керівництва. Хоча саме Міністерство освіти і науки, як центральний орган виконавчої влади, має займати проактивну позицію в питаннях законодавчого врегулювання і в підтримці – навіть простій – політичній, публічній, медійній підтримці діяльності роботи Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. А вони, як я вже сказав раніше, навіть подання, направлені НАЗЯВО, просто залишають без розгляду на тривалий строк.

С.Б.-В.:

Ігнорують. Ну, але така реакція зрозуміла, оскільки Міністерство освіти і науки очолює викритий плагіатор Оксен Лісовий, який відмовився [від наукового ступеня – Ред.], прогнувши Кабінет міністрів прийняти відповідну норму до нормативної бази, тому це зрозуміло. І, власне, як Ваша ситуація (тут цікавився пан Олег Смірнов) щодо подання, щоб НАЗЯВО все-таки розглянуло справу Лісового, а не відмовилося від свого обов’язку?

М.А.:

Це до мене питання?

С.Б.-В.:

Да-да, це до Вас, Ви ж якраз вийшли з ініціативою…

М.А.:

Так, це я подавав позов…

С.Б.-В.:

…змусити НАЗЯВО розглянути цю справу.

М.А.:

Да, ми у серпні будемо святкувати річницю (сміється), як відкрите провадження у справі, і все ніяк не можемо отримати рішення, і мені здається, ну… я просто підкреслюю, оскільки це прямий ефір, мені тільки лише здається, це моє внутрішнє переконання, що хтось або щось суду заважає (сміються) винести рішення в абсолютно однозначній справі. Але я скажу інший факт, який буде цікавим нашій глядацькій аудиторії: після того як було відкрите провадження у цій справі по Лісовому й по Бабаку щодо зобов’язання НАЗЯВО розглянути повідомлення щодо плагіату в їх роботах, сторони обмінялися письмовими поясненнями, а потім вийшла та цікава Постанова Кабінету міністрів  України, яка уточнює, що НАЗЯВО не може розглядати подання… повідомлення щодо скарг в дисертаціях осіб – тих, які добровільно відмовились від наукового ступеня (сміється), і після появи цієї постанови проходить буквально там, я не знаю, тиждень, можливо, можливо трошки більше, і НАЗЯВО надсилає в суд додаткові письмові пояснення: а дивіться, у нас виникла Постанова, і навіть якщо суд нас зобов’яже розглянути ці повідомлення про плагіат – от Постанова каже, що НАЗЯВО не може розглядати про плагіат щодо робіт осіб, які добровільно відмовились від наукових ступенів. Тобто це настільки ницо, настільки низько, що у нас заради двох осіб протягується ціла Постанова Кабінету міністрів, тобто задіюється весь державний апарат для того щоб захистити просто двох людей, які навіть відкрито, чесно не можуть сказати: «Да, у нас є плагіат, да, нам соромно, вибачте нас», і так далі. Які просто відмовилися від наукового ступеня якійсь… я просто читав ці стейтменти [statement – заява. – Ред.] на їх сторінках, тобто вони навіть однозначно не визнають, що там є плагіат. Говорять: «ми не знаєм, там є плагіат чи ні, нам не потрібен цей науковий ступінь, ми відмовимось. Який приклад вони подають? От вони подають такий приклад, що потім ректори закладів вищої освіти, керівники державних установ – вони бачать, що міністр і голова профільного Комітету можуть уникнути відповідальності, і думають: «А чим ми гірше? Це ж наші як би лідери галузі. Вони так роблять – значить, і ми так будем робити.» Так це і працює, на жаль.

С.Б.-В.:

Так. Це не дуже оптимістичне закінчення для нашої програми, але є надія, і вона полягає, як казав пан Микита, у рішенні Верховного Суду, а також у можливому внесенні змін в законодавство – в новий закон про академічну доброчесність, і, я сподіваюся, що ми таки цей етап пройдемо, і контрреволюцію плагіаторів зупинемо! Крім того, в мене є особисте побажання до Юлії Свириденко все-таки подумати про те, хто повинен знаходитися на посаді міністра освіти і науки України. Явно не плагіатор. Якщо пані Юлія не змінить цю особу – ну, це буде одразу зрозуміло, з якою метою, з якою політикою загалом вона прийшла в контексті зміни, реформування в освіті і науці.

Пане Микито, дуже Вам дякую, будь ласка, Ваші побажання нашим глядачам і, можливо, якраз щось мотиваційне.

М.А.:

Ну, будь-які такі зміни серйозні, а зміни щодо академічної доброчесності – це, дійсно, такі епохальні зміни в системі освіти і науки, – вони легко не даються, це абсолютно, якби, на жаль, нормальний процес, що є реформа, є потім якийсь відкат реформи, боротьба, крок вперед, крок назад, два кроки вперед… Тому все одно ми на правильному шляху, все одно сам факт, що кейси плагіаторів виносяться в медійну площину, що їх роботи перевіряють, навіть не зважаючи на те, що є потім ухвали судів про заборону, – це все одно якби попадає на розсуд суспільства, і суспільство не обманеш. Тобто ухвалою суду не можна заборонити суспільству думати. Це найголовніше. І оцінювати критично речі, які вони бачать, які відбуваються. Тому дорога перед нами буде відкриватися, нам головне – іти, не зупинятися, все одно ми переможемо, але для цього треба буде докласти зусиль.

С.Б.-В.:

Дякую, дякую. Нагадаю нашим глядачам, що в етері каналу I-UA.tv була програма «Точка зору"», гість студії – Микита Андрєєв, адвокат, член Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Дякую, до побачення.

М.А.:

Дякую, до побачення.

06.08.2024

Примітка.

[1] Преюдиціальність – це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини. Однак преюдиційне значення надається процесуальним законом саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини в справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, що розглядає справу. (Судово-юридична газета; LexІнформ).