Філософське плагіатне гадюччя в КПІ. Учениця Мельниченка Наталія Михайлівна Пожарська ​

До  трьох плагіатних філософів, що звили собі гніздо в Національному технічному університеті «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», – а це, нагадаю, ректор КПІ, «філософ освіти» Анатолій Мельниченко, завідувач кафедри КПІ, «філософ освіти» Ростислав Пашов і «соціальний філософ» Ілля Девтеров, приєдналася «філософиня» Наталія Пожарська. Усі «філософи» – у лапках, бо які вони до біса філософи, якщо нахабно передрали чужі тексти?

Вона, як і перші двоє, теж захистилася зі спеціальності «09.00.10 – філософія освіти».

Теж працює в КПІ – керівницею «Відділу професійної орієнтації – Центру розвитку кар’єри» у складі Департаменту навчально-виховної роботи.

Науковим керівником її був «кандидат філософських наук» А. Мельниченко, але вона не тільки виявилася достойною ученицею свого керівника, а й навіть дуже смачно його переплюнула: якщо в того знайшли лише три джерела плагіату, то в Пожарської – аж 39. І статті, і автореферати дисертацій, і книжки, і українською, і російською, – на всі смаки.

Ось ця праця:

Пожарська Наталія Михайлівна. Гуманістичні імперативи здійснення освітньої політики: філософський вимір. – Дис. … кандидата філософських наук (спец. 09.00.10 – філософія освіти). – Харків, 2015. Текст викладений на сайті НРАТ.

Свою «роботу» дама виконала на кафедрі філософії КПІ та захистила її 28 листопада 2015 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.07 Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Ну, цей ХНПУ нашим читачам уже відомий – ця контора засвітилася захистом фальшивих дисертацій китайськими туристами (хлопчик Цзі Іпін, дівчинка Чень Хуейхуей) та місцевою хореографинею (Олена Авраменко).

Крім Анатолія Мельниченка «допомогли» нашій героїні захиститися доктор філософських наук, професор, проректор з наукової роботи та міжнародного співробітництва Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Богдан Богданович Буяк, про плагіатну докторську дисертацію якого писало видання «Українська правда», та кандидатка філософських наук, доцентка кафедри філософії освіти Дніпропетровського інституту післядипломної педагогічної освіти Валентина Володимирівна Сагуйченко.

Із 173 сторінок основного тексту (без вступу та списку літератури) забрудненими плагіатом виявилися 107, тобто 62%. Пані передирала з різних джерел – десь узяла лише пару речень, а десь переписувала цілими абзацами.

107 сторінок із плагіатом з 39 джерел – це ого-го скільки, тому глянемо лише на деякі видатні шматки дисертації. Ну а повна порівняльна таблиця викладена на нашому сайті.

Збіги текстів виділені жовтим кольором, перефразування та синоніми – бірюзовим, перестановки слів місцями – зеленим, а твердження авторки про те, що це нібито вона щось пропонує, оцінює, розробила чи робить висновки – фіолетовим.

Гарні шматочки нарізала собі Пожарська ось із цієї статті: Пашов Р., Ховрич Н. Академічний капіталізм як руйнівна продуктивна сила в системі освіти (Філософія освіти, 2009, № 1-2 (8), с. 174–183; див. тут):

Іще одне джерело плагіату: Гребенюк В. О., Головко І. О. Викладач чи студент - хто має бути в центрі освітнього процесу? (Наукові записки, 2010, вип.10, част. І, с. 133–135; див. тут):

Пожарська не тільки переписувала текст разом із готовими покликаннями на англійські джерела, які вочевидь не читала, але й часто додавала липові покликання.

Ось, наприклад, тези доповіді: Зінченко В. Сучасний університет, провідні системи вищої освіти: традиції, реформи і модернізаційні моделі в умовах глобалізації (Філософія як культурна політика сучасності. Тези доповідей всеукр. наук. конф. – Острог: Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія», 2013, с. 57–61; див. тут).

Тут слід зазначити, що доктор філософських наук Віктор Зінченко користується особливою прихильністю Наталії Пожарської – збіги виявлені аж з 8 його працями, опублікованими до 2015 року включно (року захисту нею «дисертації»). Ба більше: пані Наталія виявилася ще й великою провидицею, бо знайшлися збіги її дисертації з майбутніми статтями шановного Віктора Вікторовича, опублікованими після 2015 року. Як таке можливе, запитаєте ви? А подумайте. Це така вам від мене філософсько-освітня загадка.

Подумали? Ну і як?

Оті в мене такі самі підозри.

Не віриться? Тоді ось вам додаткова інформація для роздумів: є стаття В. Зінченка, що побачила світ божий у 2015 році у відомому виданні «Гілея»: Зінченко В. В. Стратегії освітнього процесу в інтеграції парадигм глобального розвитку і гуманітаризації суспільства: світоглядні засади соціальної філософії освіти (Гілея: науковий вісник, 2015, вип. 93, с. 278–283; див. тут). Вона фігурує в списку літератури Пожарської під №47. Журнал був підписаний до друку 30 січня 2015 року, надійшов до бібліотек у лютому, і ця стаття з нього була процитована в дисертації, автореферат якої з даними про кількість сторінок так кількість літературних джерел у дисертації був розісланий 27 жовтня. Ну так, 8-9 місяців може бути й достатньо для роботи вправного дисертанта, який слідкує за літературою зі своєї тематики, щоб доповнити текст дисертації новими думками, але… Але ж нашу дисертантку в сумлінності та доброчесності ну ніяк не запідозриш. Ось і з цієї праці Зінченка не всі фрагменти мають належні покликання, тобто, кажучи по-простому, украдені:

Аж на 22 сторінки передрала собі Пожарська шматків зі статті: Зінченко В. Неоліберальна модель глобального розвитку, критична соціальна філософія освіти і світові системні перспективи демократичної інституалізації. Частина друга. Критична теорія, соціально-філософська модель філософії освіти і перспективи демократичної інституалізації систем суспільства (Філософія освіти, 2014, № 1 (14), с. 127–157; див. тут).

Працювала не покладаючи рук: тут тобі і перестановки слів місцями, і рерайтинг, і додавання «лівих» англійських джерел. Плюс цікава заміна слів, яка дуже часто трапляється в переписаних нею фрагментах: «демократизації» на «гуманізації» та «демократичне» на «гуманістичне». Чим їй не догодили слова «демократичний» та «демократизація» – бог її знає. Іще пані Наталія замінила «марксистську критику» на «освітньо-гуманістичну критику» та «марксистських теоретиків» на «освітньо-гуманістичних теоретиків».

Але крім «обробки» чужого Пожарська спробувала додати й дещо своє. Ось що з цього вийшло: «У контексті теоретизування та реконструкції освіти для сучасної епохи до неї необхідно зараховувати традиції гуманістичної педагогіки, прагматизму, неомарксизму, концепції «нового гуманізму» в філософії освіти, а також теорії досліджень питань глобалізації, соціуму, статі, рас і суб’єктивності, які висвітлюють широке коло теоретичних напрацювань в галузі освіти протягом останніх років» (с. 56 дисертації). Ну тобто дамочка в 2015 році лицемірно пропонує нам реконструювати освіту за допомогою неомарксизму!

Читаємо:

Доказом плагіату є дурня, яка утворюється після рерайтингу. Наприклад, у наступному фрагменті Пожарська замінила слово «він» на «ця модель». Після такої «лінгвістичної трансплантації» у неї вийшло, що «ця модель рішуче виступає проти неоліберального порядку денного і критично відгукується про зазіхання корпоративного панування Інтернету». Ха-ха!

Іще одна самодіяльність Пожарської – додавання до чужого тексту (Ховрич Н. М. Проблема взаємовідношення освіти і влади у філософії освіти // Вісник НТУУ «КПІ». Філософія. Психологія. Педагогіка: збірник наукових праць. – 2009, № 2(26), с. 143–147; див. тут) слова «кратологія», що означає «вчення про владу». А ще, як і інші плагіатори, вона видалила з чужого тексту слово «російського», але що дивно – чого ще ніхто не робив! – замінила слово «України» на «будь-якої країни». Оце так-так!

Вражає й використання Пожарською тексту чужої української дисертації: Чорноштан Т. М. Філософсько-етичні засади екологічної освіти (дис. … кандидата філософських наук, Київ, 2008; див. тут), де вона замінила цілу купу висловів: «філософія виховання» на «філософія освіти», «підхід до виховання» на «підхід до освіти», «поняття виховання» на «поняття освіти», «виховний процес» на «освітньо-виховний процес». Але як вона отримала цю дисертацію, якщо доступу в Інтернеті до неї тоді не було ? Ну навряд чи ходила в Бібліотеку ім. Вернадського. Є простіше пояснення. Чорноштан де захистила дисертацію? В Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук. І керівник її звідти (Михайло Іванович Бойченко). А де працює отой пан, про якого ми задавали загадку вище? Теж там. Ну-у-у… Ні, я ні на що не натякаю, боронь боже. І якщо в мене й промайнула з цього приводу якась думка, то я її не схвалюю і не підтримую, і вам не раджу.

І таких замін там багато.

Відвернемося трохи від філософії – нас тут вирішили розважити з точки зору біології!

Порівнюючи текст дисертації Пожарської зі статтею донбаських вчених (Ємельяненко Г., Степанов В. Філософсько-педагогічні засади освітнього процесу // Вісник Донбаського держ. пед. університету. Серія: Соціально-філософські проблеми розвитку людини і суспільства: збірник наукових праць. – Слов’янськ: ДДПУ, 2014, вип.2, с. 93–100; див. тут), знаходимо щось просто дивовижне: виявляється, наша героїня пропонує «розвивати природні здібності й розкривати властивості людини з самих зародків». Оце ось «з самих зародків» додала наша пані філософиня. Не знаю, як там педагоги й філософи, але звичайна людина розвивається з одного зародка, а не з кількох. Також не знаю, як можна розвивати здібності людини «з самого її зародка» (нагадаю доморощеним філософам із КПІ, що зародок, тобто ембріон, у плацентарних ссавців – це стадія розвитку від зиготи до народження, тобто період внутрішньоутробного розвитку). Хотів би подивитися, як це вагітна жінка згідно з вказівками Пожарської буде «розвивати природні здібності й розкривати властивості» своєї майбутньої дитини.

Ось цей перл:

У розділі «2.2. Соціальна експертиза як засіб з’ясування суперечностей вітчизняної освітньої політики» Пожарська після загальних слів про експертизу (там теж багато чого переписаного без належних покликань) переходить до так би мовити власних досліджень. Читаємо на с. 88: «Для нашого дослідження освітньої політики експертне оцінювання служить вихідним підґрунтям…», і далі: «Мета дослідження полягала у вивченні…» (с. 89), «Методом омнібусного дослідження став різновид соціологічного опитування» (с. 89), «У процесі опитування участь у серіях інтерв’ю взяли відомі екс-міністри освіти і науки України, академіки та члени-кореспонденти НАН України, АПН України, заслужені діячі науки і техніки України, діючі ректори та проректори провідних ВНЗ, доктори та кандидати наук та ін.» (с. 90). Тут, щоправда, нас дещо здивувала наступна фраза дисертантки: «У зв’язку з гарантуванням анонімності експертів ми вирішили не персоналізувати за прізвищем, а вказувати напрям діяльності або наукові досягнення експертів». Оці всі поважні пани не захотіли «світитися» в своїх висловлюваннях про освіту України? Ну то таке, бог з ними та їхніми побоюваннями. Для нас головне – висновок із цього проведеного дослідження. Читаємо:

Ну тобто Пожарська провела дослідження і встановила те, про що було наголошено в 2012 році в статті Василя Григоровича Кременя (Кремень В. Г. Входження людини у світ науки і культури в умовах глобалізації // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми : зб. наук. пр. – Київ ; Вінниця, 2012. – Вип. 29. – С. 7–13; див. тут).

Це вже навіть не смішно.

Ну й на закуску – перейдемо до російськомовних джерел.

Із статті 2007 року (Кукушкина С. Н. Метод Дельфи в Форсайт-проектах // Форсайт, 2007, №1 (1), с. 68–73; див. тут) текст був переписаний разом із готовими джерелами:

А фрагмент статті Надибської (Надыбская О. Я. Проблема образования и воспитания в условиях интеграции Украины в мировое сообщество // Культура народов Причерноморья, 2003, №38, с. 128–131; див. тут) був примітивно перекладений комп’ютером, через що утворилося речення з неузгодженими словами: «гостро постає проблема індивідуальної поведінки, пошуків форм і засобів, щоб надати йому належної спрямованості». Нагадаю, що в російській мові слово «поведение» – чоловічого роду, а в українській – жіночого, а тому маємо беззаперечний доказ не просто плагіату, а бездумного плагіату:

Наступне джерело (Социология: Курс лекций / Под ред. А. В. Миронова, В. В. Панферовой, В. М. Утенкова. – М.: Соц.- полит. журн., 1996) цікаве тим, що до переписаних шматків Пожарська додала покликання на німецькі джерела, але фокус у тому, що деякі з них були надруковані у 2006 році. Ну хіба що наша філософиня відкрила якусь дивну машину часу…

«Ми погоджуємося», – пише далі Пожарська, але чомусь не вказує, з чиїми саме думками вона погоджується. А це думки російських учених із Челябінська (Вильданова Г. Б., Вильданов Х. С., Муслимова Л. Ф. Феномен отчуждения и пути его преодоления // Вестник Челябинского государственного университета, 2007, №17, с. 14–20; див. тут):

Аж на 10 сторінок переписала собі Пожарська й російську статтю Горбунової від 2002-го року (Горбунова Е. М. Дюркгейм и современное образование // Социологическое обозрение, 2002, т. 2, №4, с. 65–71; див. тут), при цьому не посоромилася викинути прізвище Дюркгейма або ж замінити його на Херста, або навіть узагалі на «гуманістичну філософію освіти» чи на слово «гуманізм», через що вийшло, що цей «гуманізм» щось там «виправдовував» і «уважав» (!!). Горбунова в своїй статті аналізує англійську книгу 1998-го року, а тому тупе переписування Пожарською речення про те, що «програма жорсткої дисципліни» «зараз упроваджується в Англії», без згадки, про який рік іде мова та хто про це пише, виглядає особливо нахабно.

А завершимо ми наші ілюстрації картинкою, яка ілюструє поведінку більшості наших плагіаторів, що передирають російські тексти. Ось і Пожарська – теж поповнила їхні стрункі лави, замінивши слова «российский» на «український» або «вітчизняний» у шматку з цієї статті: Акинфиева Н. Устойчивое развитие российского образования: необходимость и условия реализации (Власть, 2007, №5, с. 43–47; див. тут).

Мда. Що б робила величезна купа (кілька тисяч) наших "учених", якби б не "велика російська наука"?

«Освіта – це суспільне благо, це процес розширення можливостей комплексного вибору особистістю життєвого шляху та її саморозвиток», – додає Пожарська свою думку до чужого плагіатного тексту на с. 114.

А я б написав так: «Фальшива плагіатна дисертація – це суспільне нещастя, тому що це процес розширення можливостей досягнення негідниками кар’єрного та фінансового успіху на своєму життєвому шляху. І без надії на їхній саморозвиток».

Василь Садовий, з великим бажанням стати філософом освіти

12.02.2025