Київський політехнічний. Третій викритий плагіатор – доктор філософських наук Ілля Девтеров ​

Бог трійцю любить, а особливо якщо вони філософи. Чи як там висловлювалися в СРСР? «Зметикувати на трьох» та «третім будеш?».

До ректора КПІ, «філософа освіти» Анатолія Мельниченка і завідувача кафедри КПІ, «філософа освіти» Ростислава Пашова додався «соціальний філософ» Ілля Девтеров, автор двох плагіатних творів, написаних 2012-го року: докторської дисертації та монографії.

На сайті видавництва «ЛОГОС Україна» є сторінка, де під заголовком «НАУКОВЦІ УКРАЇНИ ЕЛІТА ДЕРЖАВИ» (ф-фух-х, аж дух захоплює!) розписані досягнення елітного науковця І. В. Девтерова:

Девтеров Ілля Володимирович. Доктор філософських наук, професор. З 2013 р. – професор кафедри філософії Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». З 1996 р. – учений секретар ради ректорів Київського центру вищих навчальних закладів. «Учений, дослідник та інноватор, який багато років розвиває університетську науку й вивчає філософські засади становлення та розвитку кіберпростору. Йому належить започаткування сучасної навчально-наукової лабораторії інтернетики, де здійснюються фундаментальні дослідження кіберпростору як нової соціальної реальності».

Досягнення пана Іллі можна побачити і на сайті Scopus, де облікована єдина його праця на конференції про формування та розвиток нейро-цифрової ноосфери (ох ти, господи!!) з одним-єдиним цитуванням, та зазначений вражаючий усі уявлення індекс Хірша: h = 1.

Ну а ми, як ви вже здогадалися, погортали його докторську дисертацію:

Девтеров Ілля Володимирович. Людина і суспільство у кіберпросторі. – Дис. … доктора філософських наук (спец. 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії). – Київ, 2012 (див. тут).

Захистив він цю дисертацію 24 грудня 2012 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (учений секретар спецради – доктор філософських наук, професор Людмила Олексіївна Шашкова).

Науковий консультант – доктор філософських наук, професор Борис Володимирович Новіков, завідувач кафедри філософії факультету соціології і права НТУ КПІ. Той самий, що був науковим керівником двох дисертантів з плагіатними дисертаціями з цього самого КПІ – ректора Мельниченка та завкафедри Пашова (а це вже дуже підозріло).

Офіційні опоненти:

● Кочубей Наталія Василівна, доктор філософських наук, професор, доцент кафедри дитячої творчості Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова;

● Джинчарадзе Наталія Гаврилівна, доктор філософських наук, професор, заступник директора Інституту проблем державного управління та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України;

● Рижко Володимир Антонович, доктор філософських наук, професор, директор Центру гуманітарної освіти НАН України.

За темою дисертації Ілля Девтеров опублікував 30 праць: монографію (2012 р.), 22 статті (2000–2011) та 7 матеріалів конференцій (2000–2011).

Аналіз дисертації пана Девтерова виявив збіги з 20 російськими джерелами та одним українським без належних обов’язкових покликань.

У наведених нижче фрагментах порівняльної таблиці збіги текстів виділені жовтим кольором, перефразування та синоніми – бірюзовим, перестановки слів місцями – зеленим, ну а твердження автора про те, що це нібито він щось пропонує, оцінює, розробив чи робить висновки – фіолетовим. Оскільки дисертація Девтерова велика, а виявлених збігів дуже багато, ми дамо тут лише кілька яскравих прикладів, а повністю з порівняльною таблицею бажаючі можуть ознайомитися тут.

Перше джерело: Левина О. Г. Взаимодействие компьютера и человека как социальное явление // Ярославский педагогический вестник. – 1998, № 2 (див. випуск журналу тут, а саму статтю окремо – тут).

Філософ Девтеров переписує цю статтю майже цілком:

Ну й так далі – усе підряд, майже без змін.

Деверов так захоплюється чужими словами, що навіть тричі повторює ось цей вираз (на сс. 68, 87 і  у «своєму» висновку №1 на с. 352): «Розвиток комп’ютерної техніки породжує нові парадигми в наукових уявленнях і відповідні зміни в звичках і поглядах людей. Нові парадигми формують нове сприйняття людиною свого місця по відношенню до комп’ютера і відповідно нове усвідомлення себе і своєї свободи».

Друге джерело: Лукина Н. П., Нургалеева Л. В. Аксиологический и идеологический статус сетевого общества в информационном социальном пространстве: постановка проблемы // Гуманитарная информатика. – 2005, №2, с. 15–27 (див. тут, а читати статтю можна тут).

Із цієї статті філософ Девтеров як насмикав собі цілі абзаци без змін, так і перетасував окремі речення таким чином, що вийшов вінегрет:

З цієї російської статті шматки тексту переїжджають також до висновків розділу 2 і потім до висновків самої дисертації (№3 і №4):

Третє джерело: Кучмуруков В. В. Виртуальные коммуникации как фактор трансформации культуры информационного общества. – Дисс. … кандидата культурологии. – Улан-Удэ, 2006 (див. тут).

Помилка в російському тексті – «виртуальная жизнь в Интернет» замість «виртуальная жизнь в Интернете» – переїхала й до тексту Девтерова, який написав «віртуальне життя в Інтернет», тоді як треба – «віртуальне життя в Інтернеті»:

Четверте джерело: Каткова М. В. Понятие «Информационное пространство» в современной социальной философии // Изв. Сарат. ун-та. Нов. сер. Сер. Философия. Психология. Педагогика. 2008, №2, с. 23–26 (див. тут, а читати статтю окремо – тут).

П’яте джерело: Черных А. Мир современных медиа. – М.: Издательский дом «Территория будущего», 2007 (завантажити можна звідси).

Звісно, не може переписування з російського джерела обійтися без додавання слова «вітчизняний» – це так діє очевидний «Перший закон українського плагіату», багато разів підтверджений і доведений. Ну а ще Девтеров пише: «можна було б повністю погодитися», нібито це він здатний самостійно мислити, а насправді переписує цю фразу з чужої книги:

І знову чужий текст переписується у висновки дисертації Девтерова:

Шосте джерело: Вылков Р. И. Киберпространство как социокультурный феномен, продукт технологического творчества и проективная идея. – Автореферат дис. ... кандидата философских наук. – Екатеринбург, 2009 (див. тут).

Усі приклади наводити не будемо, звернемо увагу лише на додаток до тексту, виділений фіолетовим. Це вже приклад «Другого закону українського плагіату»:

Сьоме джерело: Акчурин Б. Г. Человеческая телесность и социальные аспекты ее идентификации. – Дисс. … доктора философских наук. – Уфа, 2004 (див. тут).

А ось і очевидні докази машинного перекладу з російської, яким скористався Девтеров:

1) фраза Акчуріна «власть ныне живущих над представителями грядущих поколений, превращающихся в незащищенные объекты» перетворилася в дисертації Девтерова на маячню: «влада грядущих поколінь, що нині живуть над представниками, перетворюються на незахищені об’єкти»;

2) фраза Акчуріна «в бесприродном техническом мире» перетворилася в дисертації Девтерова на фразу з двома помилками: «в бесприродном технічному світі».

Восьме джерело: Щербина В. Н. Сетевые сообщества в ракурсе социологического анализа (опыт рефлексии становления «киберкоммуникативного континуума»). – Бердянск: Бердянский гос. пед. институт, 2001 (див. тут).

Звідси теж передрано купу тексту (не будемо вже наводити ілюстрації), плюс крадені висновки до 4-го розділу, плюс крадений загальний висновок №9:

Дев’яте джерело: Савчук В. В. Конверсия искусства. – Санкт-Петербург: Издательство «Петрополис», 2001. Збіги виявлені з текстом першого розділу цієї книги «Контуры постинформации» (див. тут).

Очевидний доказ машинного перекладу з російської, яким скористався Девтеров: фраза Савчука «Информация нуждается … в посреднике» перетворилася в дисертації Девтерова на маячню: «Інформація потребує … в посереднику»:

Десяте джерело: Грачев М. Н. Средства коммуникации как инструмент преобразования социально-политической действительности // Вестник РУДН. Серия: Политология. – 2001, №3, с. 88–103 (див. тут, а читати статтю окремо – тут).

І тут знову машинний переклад з російської: у Девтерова збереглася абревіатура «СМК», тоді як у перекладі це має бути «ЗМК» (засоби масової комунікації). А фраза Грачова «интенсивное развитие … облегчило … и привело к» перетворилася в дисертації Девтерова на неузгоджені слова: «Інтенсивний розвиток … полегшив … і призвело до». Ну й знову крадені висновки:

Одинадцяте джерело: Бондаренко С. В. Социальная структура виртуальных сетевых сообществ. – Дисс. … доктора социологических наук. – Ростов-на-Дону, 2004 (див. тут, автореферат – тут).

Тут маємо передрані чужі вислови «ми розуміємо» та «ми можемо вести мову», передрані висновки до 4-го розділу (не будемо вже наводити ілюстрації) та передраний загальний висновок №8, у якому Девтеров примудрився двічі повторити чужу фразу «Соціальна система кіберпростору виступає як нова глобальна соціальна спільнота»:

Дванадцяте джерело: Шкребец С. М. Интернет-форум «Украинской правды» как виртуальное сетевое сообщество // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. – 2009. – №844. Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи. – Вип. 23. – С. 125–126. Стаття є тут, бібліографічний опис – тут (ця сторінка завантажується не з першого разу).

Тринадцяте джерело: Фред Абрахам. Теория хаоса и интернет в эпоху постмодерна // Компьютерра, 2000, №28, с. 38–41. (див. тут).

Чотирнадцяте джерело: Мешкова Т. А. Социально-политические аспекты глобальной информатизации // Полис: Политические исследования. – 2002, № 6, с. 24–33 (див. тут; вихідні дані статті – тут).

Звідси текст переписується разом із готовими підібраними джерелами:

П’ятнадцяте джерело: Хитров А. Сетевой дневник как способ самоконструирования и самопрезентации и личности в Интернете (на примере Живого Журнала). – Вступительная работа кандидата в члены клуба «Философия online» (Phenomen.ru), 17.12.2005 (див. тут).

Це цікаве джерело – «вступна праця» людини, яка захотіла брати участь в інтернет-форумі російських філософів, куди беруть не просто так, а вимагають підготувати якусь невеличку публікацію. Ну, власне, ми вже стикалися з фактами, коли випускні роботи студентів безсовісно передиралися в докторську дисертацію, але щоб у докторську (та ще з філософії!) копіювали «проби пера» самоучок, що хочуть вступити (і так і не вступили, бо їх туди не взяли) до лав якоїсь «незалежної, неформальної та неоднорідної спільноти людей» (як вони самі себе описують) – це таки вперше. Ох і Девтеров! Ну, молодець!

Доказом плагіату є російське слово «интеллектуального», що залишилося в перекладі Девтерова, та неправильний переклад слова «существа», що призвело до маячні: «в справжньому житті людського існування». Також Девтеров не зміг перекласти слово «изначальна», унаслідок чого утворилося безглузде речення: «У мережевому щоденнику ситуація неоднорідності мережевої особистості від самого початку». Також залишилося російське слово «добровольно»:

Шістнадцяте джерело: Логутова М. А. Теоретико-методологические основания социальной коммуникации. – Автореферат дисс. … кандидата философских наук. – Новосибирск, 2005 (див. тут).

Сімнадцяте джерело: Марков Б. В. Проблема человека в эпоху масс-медиа // В кн.: Перспективы человека в глобализирующемся мире / Под ред. Парцвания В. В. – СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2003, с. 62–84 // Электронная публикация: Центр гуманитарных технологий. – 19.11.2007 (див. тут).

Вісімнадцяте джерело: Дубровский Д. И. О классических подходах к проблеме сознания. Актуальные аспекты // Философские науки – 2008, №12, с. 132–140 (див. тут).

Завдяки машинному перекладу Девтеров отримав нове слово «гіпостазірованому»:

Дев’ятнадцяте джерело: Зинчук А. Третья рука человечества // Театральная жизнь, 1998, №5-6 (див. тут).

Тут ми бачимо рерайтинг, ну а ще Девтеров вставляє між переписаними абзацами якісь свої (а, може, й чужі?) фрази. І знову машинний переклад, що використав Девтеров, призвів до виникнення неправильної фрази «для людини нічим не що відрізняються від»:

Двадцяте джерело: Вторая Всероссийская научно-методическая конференция "Интернет и современное общество" (1999). Аннотационный отчет об итогах конференции (2000) (див. тут).

Тут Девтеров тричі повторює один і той самий фрагмент (у тексті, у висновках до 5-го розділу та в загальному висновку №12), але в третьому місці чомусь вирішив додати слова «і роботі», ніби життя людини – окремо, а робота – окремо, тобто нібито робота не стосується життя людини. Смішно.

Двадцять перше джерело – українське: Яцик С. П. Філософсько-антропологічний аналіз тілесності у техногенній цивілізації // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского, 2010, т. 23 (62), №1, с. 77–83. (див. тут).

Тут ми збіги з працею аспіранта Житомирського університету Сергія Яцика бачимо і в тексті дисертації Девтерова, і у висновку №7:

Ну й зрозуміло, що відповідні шматки плагіату, виявлені в дисертації, присутні також у цій монографії нашого горе-філософа:

Девтеров І. В. Соціалізація людини у кіберпросторі. – К.: НТУУ «КПІ», 2012 (завантажити можна із сайту КПІ або з вебархіву).

ПІДСУМКИ

Усього плагіат виявлений на 120 сторінках зі 344 сторінок основного тексту, що складає 35%:

Плагіат був виявлений у висновках до дисертації №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 12 а це дев’ять висновків із дванадцяти.

Зварганити собі докторську з 20 російських публікацій – це як у прислів’ї «з кожного по нитці – голому на сорочку», тільки в нашому випадку – шустрому пану на докторську дисертацію.

Виходить, що будь-яка людина може назбирати фрагментів з чужих текстів, зліпити разом, та стати не просто доктором наук, а доктором філософських наук? Цікаво, скільки у нас таких плагіатних філософів, та як вони розподілені по спеціалізованим радам, у яких захищалися. Поки що спостерігаємо, що вони кучкуються в Київському політехнічному інституті. До речі, про термін «кучкування» гарно написано в Інтернеті: «Кучкування – це секретна зброя імператорських пінгвінів проти холоду та їхня стратегія виживання. Птахи збираються близько один до одного і засовують голови між товаришами, що стоять перед ними». О-о-о! Точно як наші плагіатори, а саме (перефразуємо вислів про пінгвінів): «кучкування плагіаторів» – це їхня зброя проти справжніх вчених та стратегія виживання; плагіатори обмінюються досвідом, як протистояти розслідуванням їхніх фальшивих дисертацій та як заводити судові справи проти НАЗЯВО на захист своєї «честі» та «достоїнства», щоб не дай боже їх не позбавили їхніх фальшивих наукових ступенів та фальшивих учених звань.

З огляду на проведений аналіз і виявлені збіги не можемо не звернути уваги на цитату з праці російської вченої Е. Бірюкової, яку Девтеров (до речі, з належним покликанням!) наводить в своїй докторській дисертації на с. 310:

«Найбільш суттєві проблеми деструктивного впливу інтернет-пристрастей на людину стосуються моральних принципів: явний дефіцит поваги до думки віртуальних співрозмовників, ігнорування авторських прав на матеріали, що представлені в Інтернеті; тотальний плагіат, нетерпимість до інакомислення; захопленням мережевим хуліганством тощо [17].»

Як це чудово – плагіатний ректор Мельниченко опікувався проблемами академічної доброчесності в КПІ та міністерстві, а ще один автор фальшивої плагіатної дисертації переписує фразу про деструктивний вплив «інтернет-пристрастей» на людину, на її моральні принципи, причому деструктивно впливає – що б ви думали? – ігнорування авторських прав і тотальний плагіат! Ні, ну ви бачили таке нахабство?

І останнє. Цікаву фразу вкрав собі на сторінку 113 (а потім і вдруге на с. 151) «філософ» Девтеров зі статті Лукіної та Нургалєєвої:

«Високі технології інформаційного суспільства зачіпають практично всі сторони життя сучасної людини, міняючи спосіб його буття, саме тому вони вимагають пильного вивчення і критичної філософської рефлексії, необхідної для осмислення новітніх технологій крізь призму світоглядних векторів.»

Очевидно, захищена плагіатна (на чужих текстах) докторська дисертація та така сама монографія різко змінили спосіб буття цієї особи, підвищивши її статус. Ось тільки хто буде осмислювати цю практику крізь призму світоглядних векторів? Ну не ректор Мельниченко ж.

Василь Садовий,

з подякою викривачам.

04.12.2024