І знову КПІ, і знову «філософ освіти» – зав. кафедри Ростислав Іванович Пашов. І керівник той самий – Борис Новіков! ​

Після любителя виховання за допомогою російських шпаргалок, плагіатного філософа, ректора КПІ ім. Сікорського Анатолія Мельниченка вже не дивує явлення світу ще одного КПІ-шного плагіатного філософа.

Випускник факультету соціології Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут» (2002), який у 2003–2006 навчався в аспірантурі, а захистився в 2013 році, нині старший викладач, в. о. завідувача кафедри теорії та практики управління факультету соціології і права Ростислав Пашов – наш сьогоднішній об’єкт дослідження, типовий представник Homo plagiarius.

А точніше, об’єктом дослідження буде ось ця його дисертація:

Пашов Ростислав Іванович. Бюрократія та бюрократизм в хронотопі освіти (філософський аспект). – Дис. … кандидата філософських наук (спеціальність 09.00.10 – філософія освіти). – Київ, 2012 (див. тут).

Захищена вона була 22 січня 2013 року на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.002.21 цього ж КПІ – тієї самої, де в 2006 році захистився ректор А. Мельниченко.

І науковий керівник у нього був той самий – Новіков Борис Володимирович, доктор філософських наук, професор, декан факультету соціології і права, завідувач кафедри філософії Національного технічного університету України «КПІ ім. І. Сікорського».

Офіційні опоненти:

● Бех Володимир Павлович, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри соціології управління та євроінтеграції, перший проректор Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова.

● Бірюкова Тетяна Федорівна, кандидат філософських наук, доцент кафедри соціології Запорізького національного університету.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради: кандидат філософських наук, доцент Тетяна Володимирівна Щириця.

За темою дисертації Пашов опублікував аж 28 праць – з 2003 по 2012 рр. Це для довідки.

Перше ніж зайнятися плагіатом Пашова, звернемо увагу на список літератури до дисертації.

Відомого академіка Леоніда Івановича Абалкіна наш київський хвілософ чомусь називає Албалкіним (джерело №3).

А як у дисертації 2012-го року про «бюрократію в хронотопі освіти» обійтися без цитування класиків марксизму-ленінізму? Та ніяк, звісно. 11 праць Маркса (№109–119), 2 праці Енгельса (№192, 193) та 6 праць Леніна (№95–100) – до вашої уваги.

Наводячи цитати з праці №114 (Маркс К. «К критике гегелевской философии права»), Пашов кілька разів указує, що це думка Маркса, або «відповідно до науково бездоганного розуміння К. Маркса» (с. 90), але на с. 94 дисертації автором цитати з праці №114 чомусь стає Фрідріх Енгельс.  А на с. 74 до думок професора політичних наук Каліфорнійського університету Дж. Уілсона (1931–2012) чомусь вказується джерело №193 (Енгельс). Фантастика!

На 20-й сторінці тексту маємо цікаве джерело [0].

Друге, на що звернемо увагу, – це повтори речень у дисертації Пашова:

«…нехтування суспільними інтересами суспільним інтересам», – хто б переклав це з філософської мови на нормальну?

Ну а тепер перейдемо до плагіату. У порівняльних таблицях збіги текстів виділені жовтим кольором, перефразування та синоніми – бірюзовим, перестановки слів місцями – зеленим, ну а твердження автора про те, що це нібито він щось пропонує, оцінює, розробив чи робить висновки – фіолетовим.

Так ось, виявляється, Ростислав Пашов – теж, як і його шеф Анатолій Мельниченко, – великий любитель російських дисертацій, звідки легко можна насмоктати собі готових ідей та текстів.

Цього разу джерелом плагіату стала дисертація, яку в 2005 році в Ставропольському державному університеті захистила Марина Валеріївна Алієва:

Алиева М. В. Эволюция бюрократии в условиях социально-политических трансформаций в России. – Дисс. … кандидата политических наук (спец. 23.00.02 – Политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии). – Ставрополь, 2005 (див. тут).

З дисертації Алієвої Пашов переписав собі готовий текст із готовими цитатами та покликаннями (ну не дурень же він робити все це сам, якщо вже є готове, правда?).

Пашов переписує текст російської дисертації, але чомусь приплітає до нього «вітчизняного філософа Б. В. Новікова» – свого наукового керівника:

Збігів у текстах багато, тому зупинимося на фактах, коли Пашов додає до чужого російського тексту вислови на кшталт «дисертант вважає», «на наш погляд», «на думку дисертанта», «ми вбачаємо» і навіть ось це: «Дисертант наполягає – і це є вкрай принциповим». Таке нахабство просто вражає та обурює:

До речі, ви, мабуть помітили, що Ростислав Іванович, як усі крадії з російського, не забув поміняти слова «в России» на фразу «на вітчизняних теренах», замінив вислів «современный российский» на «сучасний вітчизняний», «Россией» – на «молодою незалежною державою», або ж по-простому – Росію на Україну. Може, на наших очах росте новий ректор КПІ? Ну не одному ж тільки Мельниченку займатися підмінами-фальсифікаціями і стати після цього ректором! Тим більше що такі самі фокуси прокручувала й плагіаторка Тетяна Кагановська, що стала після цього ректоркою Харківського університету ім. Каразіна.

Таких замін буде ще повно, ось тільки кілька прикладів:

«Є сенс лапідарно (лаконічно) позначити варіант...», – написав Мельниченко у своїй плагіатній дисертації на с. 110. Кому він роз’яснював, що означає слово «лапідарно» – собі, щоб не забути під час захисту, що ото воно таке? Науковому керівнику та опонентам? Чи, може, то пояснював справжній автор тексту своєму замовнику? Чи це такий недолугий спосіб збільшити обсяг дисертації?

Ось і Пашков на с. 54 тлумачить, що слово «своїм» означає «власним, егоїстичним», на с. 78 – до слова «переміщення» додає (навіщо?) синоніми: «ротації та передислокації». А в іншому місці – на с. 79 – ми бачимо «роз’яснення навпаки», де нормальне слово «простір» автор чомусь вирішив «замутити» таким «розумним» словом як «люфт». Захотів, як писав Антон Чехов, продемонструвати свою «вченість»?

Ну, серйозний текст про бюрократизм не гріх розбавити (спеціально для Пашкова додамо синоніми – «розвести», «розрідити») чимось смішним (веселим, забавним, комічним, кумедним, курйозним, потішним, сміховинним, анекдотичним, гумористичним), а саме потугами (зусиллями, намаганнями, стараннями, силкуваннями) дисертанта перекласти російський текст.

Російська фраза «под видом административной беспристрастности» мала бути перекладена як «під виглядом адміністративної неупередженості», а в Пашкова вийшла якась дивна дичина – «під виглядом адміністративної безсоромності» (російською – «под видом административного бесстыдства»):

А з просто цікавого (інтересного, привабливого, небезінтересного) зазначимо, що Пашов «наполегливо працює» з дисертацією Алієвої, передираючи текст великими шматками підряд. Але, зрозуміло, пропускає абзаци про Бориса Єльцина (на с. 64–65 дисертації Алієвої). Далі знову продовжує передирати чуже. Не пропадати ж добру в далекому Ставропольському краї!

Друге джерело плагіату – російська стаття далекого 2001-го року:

Диев B. C. Феномен современного управления с позиций науки и философии // Философия науки, 2001, № 3(11), с. 106–117 (див. на сайті журналу тут).

Третє джерело плагіату – російський переклад роботи французького політолога (Pierre Bourdieu. De la maison du roi à la raison d’Etat // Actes de la recherches en sciences sociales. – № 118. – 1997. – P. 55–68), який робила Н. Шматко:

Бурдье П. От королевского дома к государственному интересу: модель происхождения бюрократического поля // Альманах Российско-Французского центра социологии и философии Института социологии Российской Академии наук. – СПб., 2001 (електронна публікація від 09.03.2009 – див. тут).

На цю книжку філософ Пашов дає лише одне покликання [37] до абзацу на с. 24–25, а після спокійно передирає текст без усяких покликань. І пише «Отже, ми можемо сформулювати», «Можна припустити, що», нібито це саме він робить висновок чи робить припущення, а насправді все переписується з російського перекладу французької праці:

Четверте джерело плагіату – українська стаття:

Вінтюк Ю. Бюрократія проти демократії // Універсум, 2001, №5–6 (91–92) (див. тут).

П’яте джерело плагіату – стаття аспіранта кафедри філософії КПІ (де «виробляв» свій «продукт» і наш Ростислав Пашов) Володимира Дмитровича Косенка:

Косенко В. Д. Творчість як спосіб буття інтелігенції та інтелігентності // Вісник НТУУ “КПІ”. Філософія. Психологія. Педагогіка. – 2011, вип. 2, с. 73–76 (стаття надійшла до редакції 27.05.2011 р.; її текст див. тут).

З огляду на рік видання статті (2011) зазначимо, що, можливо, першоджерелом наведених текстів був Пашов у якійсь його невідомій ранній статті (якій??), звідки текст переїхав до Косенка 2011-го року і, зрозуміло, до дисертації Пашова 2012-го. Однак нам чомусь здається, що це Пашов переписав у Косенка, а не навпаки (пошук в Інтернеті не знаходить ранньої публікації Пашова з цим текстом). Яка красота:

ПІДВЕДЕМО ПІДСУМКИ

Усього плагіат виявлений на 61 сторінці зі 147 сторінок основного тексту, що складає 41%:

Але якщо зі статті Дієва Пашов украв собі тексту на три сторінки, зі статті Бурдьє – теж на три, зі статті Вінтюка – на дві, а зі статті Косенка – на дві, то з дисертації Алієвої – аж на 54 сторінки!

Ростислав Пашов – не перший хижак-плагіатор (чи то, точніше, «кровосіся», за висловом незабутнього Миколи Азарова), від якого постраждала Марина Алієва. У травні 2013 р. в Московському державному обласному університеті захистилася Лейла Іманівна Байрамова, яка з дисертації Алієвої вкрала собі тексти на 16 сторінок. На Байрамову 23.05.2023 була подана заява Дисернетом, і в червні 2024 р. Міністерство освіти і науки Росії позбавило Байрамову наукового ступеня.

Ну і наш місцевий філософ Ростислав Пашов теж присмоктався… Попереписував підряд сторінками, трохи змінюючі окремі слова чи речення, – тобто зробив те, що називається рерайтингом.

Але в Україні, як відомо, чотири міністра освіти – з плагіатом, і від плагіатора Лісового ми рішень, подібних до російського, не дочекаємося, тим більше що на захист плагіаторів став омбудсмен Лубінець, а Пашов захистився якраз до прийняття в 2014 році Закону про освіту. А тому позбавлення ступеня йому можна не боятися.

І з роботи його не виженуть, бо слова ректора Мельниченка про те, що «Боротьба з плагіатом — це питання формування культури доброчесності», або його ж слова, що «є дві сторони проблеми академічної чесності. Перша – це плагіат як правопорушення. Це, по суті, порушення авторського права. За це передбачена відповідальність юридична, правова, тому що хтось привласнює чужу власність – чийсь твір, результати досліджень абощо» та «Вчена рада прийняла рішення, що люди, які їх порушують, насамперед це, звісно, стосується плагіату, не можуть навчатися або працювати в КПІ» – це ж не стосовно його самого, а так – хіба що для студентів там усіляких…

Ну нічого, слава все Пашова його не обійде.

Тим більше що не можна не погодитися зі словами, які він самостійно дописав у «своїй» дисертації (на с. 73) до чужого російського тексту. Текст був такий: «…властные полномочия позволяют части элиты приобретать значительный экономический капитал.»

Ну а «філософ освіти» Пашов дописав: «владні повноваження дозволяють частині еліти підвищувати власну «капіталізацію», накопичуючи значний економічний капітал, і при цьому незворотньо деградуючи, бо гірші відбирають… ще гірших».

Оце точно. Виборці, чиновники, депутати, міністри… Необоротно деградуємо, бо «гірші відбирають ще гірших».

«Бюрократія… використовує всі наявні засоби для реалізації суто власних егоїстичних цілей, інтересів, потреб; зміцнення свого положення, збереження і розширення незаслужених благ і привілеїв.», – переписує з незначними доповненнями Ростислав Пашов дисертацію Марини Алієвої. Ці слова можна цілком застосувати і для наших плагіаторів – отих шкарлетів, кагановських. петрушенок, матіосів, грищенок, лісових, мельниченок, пашових і їм подібних, які дійсно накрали чужих текстів у свої фальшиві дисертації «для реалізації суто власних егоїстичних цілей, інтересів, потреб; зміцнення свого положення, збереження і розширення незаслужених благ і привілеїв».

Василь Садовий,

з подякою викривачам.

22.11.2024