Знайомтеся: новий член НАЗЯВО кандидат юридичних наук Руслан Гурак — теж плагіатор!  ​

«Нашего полку прибыло» — каже російське прислів’я. Несподівано (а може, закономірно?) з’ясовується, що під дахом Національного агентства з забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО) збирається тепленька компанія із осіб, в «наукових працях» яких дуже легко можна виявити «запозичення», які в народі називають крадіжкою, а «інтелігенція» наводить туману, використовуючи слово «плагіат».

Нагадаємо, що оце страшне НАЗЯВО, як пише українська Вікіпедія, має перебрати на себе певні регуляторні та контрольні функції Міністерства освіти і науки України та замінить собою Вищу атестаційну комісію (ВАК) та Державну акредитаційну комісію (ДАК) (див. тут). Зокрема, НАЗЯВО формує критерії оцінки якості освітньої діяльності, у тому числі наукових здобутків, вищих навчальних закладів України та розробляє вимоги до рівня наукової кваліфікації осіб, які здобувають наукові ступені, розробляє порядок їх присудження спеціалізованими вченими радами вищих навчальних закладів (наукових установ) та подає його на затвердження МОНу. Ну й багато чого іншого.

З огляду на такі важливі функції, членами НАЗЯВО, мабуть, повинні бути ну якщо не ангели, то все ж таки не забруднені (синоніми: не замазані, не замурзані, не забрьохані, не задрипані — ось яка чудова-таки українська мова!) люди.

Ми вже писали про члена НАЗЯВО професора Олександра Волосовця, у наукових статтях якого був виявлений плагіат (див. тут, тут і тут), хоча, як відомо, наукова стаття друкується з метою поширення нового знання — або результатів експерименту, або результатів нового осмислення отриманих раніше різними вченими фактів та висловлених ними ідей, але ж ніяк не є дослівним переписуванням чужого вже відомого тексту. Ми очікуємо, що тут щось-таки відбудеться — або пана відкличуть, або він сам відмовиться від честі бути членом НАЗЯВО.

Аж раптом прийшла новина. 9 вересня на ІІ Всеукраїнському з’їзді вищих навчальних закладів державної форми власності обиралися два нових члени НАЗЯВО замість тих, що підпали під дію Закону України “Про очищення влади”. На з’їзді виступив перший заступник Голови Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України Олександр Співаковський, який серед іншого заявив наступне:

«Сьогодні перед НАЗЯВО стоїть ціла низка надважливих завдань:

– показати суттєву відмінність у методології роботи, яка повинна базуватися на засадах законності, прозорості, обґрунтованості та неупередженості;

– інтегрувати в освітню систему України інструменти вимірювання якості освіти, які, з однієї сторони, відповідатимуть практиці найрозвиненіших країн, а з іншої сторони, враховуватимуть особливості національної системи вищої освіти;

– розпочати всеохоплюючу боротьбу із плагіатом;

– повернути довіру до системи вищої освіти.

Починати треба із себе. Члени НАЗЯВО — як ті, що були обрані рік тому, так і ті, які будуть обрані сьогодні – повинні дати приклад академічній спільноті та першими викласти у відкритий доступ свої наукові праці, щоб надати можливість будь-якій зацікавленій стороні перевірити їхні роботи на плагіат. Не можуть боротися із плагіатом ті, хто самі до нього вдавалися».

Та якби ж ці чудові слова — та хоча б не богу у вуха, а у вуха тих кандидатів, що балотувалися!

І попереджали ж члени групи «Дисергейт», що буде все ретельно перевірятися! Давали можливість кандидатам до НАЗЯВО уникнути ганьби!

Член групи «Дисергейт» Ірина Єгорченко написала у Фейсбуці на сторінці групи «Плагіат» (див. тут), що отримала листа з таким текстом:

«…серед учасників з'їзду активно лобіюється кандидатура діючого Голови державної інспекції навчальних закладів України Гурака Руслана Васильовича. Гурак Р.В. активно "працює" з ректорами вузів щодо підтримки його кандидатури до складу НАЗЯВО та заявляє ректорам про свої наміри стати Головою НАЗЯВО.

Оскільки вибіркове, швидке та поверхневе ознайомлення з науковим здобутком потенційного члена НАЗЯВО Гурака Р.В. дає підстави ставити під сумнів спроможність НАЗЯВО здійснити такі довгоочікувані реформи, просимо Вашу Громадську організацію долучитись до перевірки академічної доброчесності даного кандидата.

Наведені для прикладу дві наукові статті Гурака Р.В. свідчать про наявність плагіату, відсутність належного наукового рівня, неправдивість посилань тощо.

1. Гурак Р.В. Юридична освіта в Сполучених Штатах Америки // Право і суспільство. – 2015. – № 2. – С. 3–9. (див. тут) — дословный электронный перевод с русского на украинский язык электронного журнала Государственного Департамента США «Вопросы демократии», Юридическое образование в США, 2002 год, том 7, № 2 (див. тут);

2. Гурак Р.В. Розвиток юридичної освіти в період ренесансу та нового часу // Журнал східноєвропейського права. – 2014. – № 10 (див. тут). Це дослівний переклад з російської на українську статтіЮриспруденция з російської Вікіпедії.

Тобто нові кандидати до НАЗЯВО не тільки мали б очікувати, що їх будуть розглядати під мікроскопом, але й могли своєчасно зняти свою кандидатуру, щоб не соромитися.

Та куди там! За чутками, новообраний Руслан Гурак хоче очолити НАЗЯВО (мабуть, мрії О. Волосовця «разбились о быт», як писав колись В. Маяковський, і «святе місце» стало вакантним).

Ну що ж, нам нічого не залишається, як проаналізувати першу згадану статтю Гурака про юридичну освіту в США (мабуть, він там працював кілька років, або хоча б був у відрядженні, знайомився на місці з тією хваленою американською освітою):

Гурак Р.В. Юридична освіта в Сполучених Штатах Америки // Право і суспільство. – 2015. – № 2. – С. 3–9. (див. тут).

Дійсно, текст своїх «результатів дослідження» та «висновків» юриста Гурака має збіги з двома чужими російськомовними статтями, написаними американцями (щиро дякуємо тим, хто вказав Ірині Єгорченко джерело запозичення для цієї статті Гурака).

Обидві статті, з яких пан Гурак «запозичив» тексти, були надруковані російською мовою в журналі Державного департаменту США «Вопросы демократии», випуск якого має назву «Юридическое образование в США» (2002 р., т. 7, № 2, завантажити можна звідси):

• Гордон Р. У. Юридическое образование в США: истоки и развитие // Вопросы демократии. Юридическое образование в США. – 2002. – Т. 7. – №2. – С. 6–12.
• Тамайо-Калабресе М., Кук А., Мейер Ш. Непрерывное юридическое образование в Соединенных Штатах // Вопросы демократии. Юридическое образование в США. – 2002. – Т. 7. – №2. – С. 19–25.

Знайшлося й ще одне джерело — стаття юриста Власіхіна: Власихин В. А. Юридическая профессия и юридическое образование в США (ЮРФАК. – 2000. – № 8; див. тут).

Цих трьох статей у переліку використаної літератури немає. Але є «підозрілі» джерела зі списку Гурака, схожі на вказані вище, які написані українською мовою:

16. Юридична освіта в США: витоки та розвиток // Правова освіта [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://law-edu.dp.ua/yurydychna-osvita-v-ssha-vytoky-i-rozvytok.html (як виявилося, це переклад статті Гордона, побачити його можна у вебархівній копії тут);

2. Безперервна юридична освіта в Сполучених Штатах Америки // Правова освіта [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://law-edu.dp.ua/bezperervna-yurydychna-оsvita-v-spoluchenyx-shtatax.html (судячи з назви, підозрюємо, що це український переклад статті Тамайо-Калабресе зі співавт., хоча перевірити не можемо — сайт уже не працює, а його вебархівна копія не існує);

18. Юридична професія і юридична освіта в США // Правова освіта [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://law-edu.dp.ua/yurydychna-profesiya-i-yurydychna-osvita-v-ssha.html (це переклад статті Власіхіна, побачити його можна у вебархівній копії тут).

Так ось, ці переклади трьох статей були зроблені невідомо ким і опубліковані анонімним адміністратором сайту Дніпропетровського юридичного інституту, що має назву «Правова освіта» (див. тут). Указані анонімні публікації не мають бібліографічних даних, звідки вони були «запозичені», і саме на них посилається «юрист» Гурак. Дуже пікантна ситуація, ага.

У порівняльній таблиці однакові тексти виділено жовтим кольором, змінені слова (але того самого змісту) — бірюзовим. Помилки перекладу (які не лізуть ні в які ворота!) помітимо оранжевим кольором. Пропущені місця (для наочності) позначимо знаком «<…>» та трохи розсунемо абзаці, щоб зіставити схожі місця. Фрагменти, що мають майже правильні посилання (№16 – на статтю Гордона та №2 – на статтю Тамайо-Калабресе зі співавт.), ми наводити не будемо (майже – тому що то є посилання на ліві переклади цих статей, а не на самі російськомовні статті, як треба було б зробити).

Почнемо з порівняння зі статтею Гордона (яка згадується в списку літератури під №16):

Таким чином, бачимо, що висновки, які нібито зробив з аналізу літератури пан Гурак, насправді є передраними з чужої статті. Нахабний плагіат!

Тепер порівняємо статтю Гурака зі статтею Тамайо-Калабресе зі співавт. (яка згадується в списку літератури під №2):

Фрагменти статті Гурака, що мають посилання на працю Власіхіна (№18), наводити не будемо, бо хоча там немає прізвища автора статті, це не плагіат.

Таким чином, з’ясувалося, що «стаття» Гурака є насправді компіляцією фрагментів трьох статей, на одну з яких є правильне посилання (№18), а на фрагменти інших двох статей (№№ 2 і 16), крім правильних, є ще 15 «лівих», тобто фальшивих посилань, доданих Гураком з метою зробити «солідний» список використаної літератури (18 штук!).

Ну що ми скажемо, подивившись на цю таблицю?

Жодної власної думки!!!

Єдине «своє» — це коли автор «завербував» випускників елітарних навчальних закладів…

За виключенням трьох абзаців, автор скористався готовим примірником одного журналу, звідки дослівно переклав фрагменти чужих статей, скоротивши окремі місця, та повставляв посилання на фальшиві літературні джерела. Чужий текст по-простому йде підряд, людина навіть полінилася переставити місцями абзаці.

А «висновки»? Теж шматок чужого тексту!

Правда, залишилося кілька комп’ютерних ляпів, наприклад, замість російської «организации» машина видала «організаціює», та які можуть бути претензії до тієї машини?

А тепер подивимося уважно на цю таблицю:

Покликання правильне, тобто це не плагіат, претензій у нас немає.

А ось до перекладу претензії є: російське «философия права» перетворилася у Гурака на «філософія має рацію». Ах-ха-ха-ха!

Ну що ж — гарна метода! Швидко, оперативно, за допомогою комп’ютера раз-два — і стаття готова! Можна таких нашльопати хоч по три на тиждень. А потім у біографії будуть указувати: «професор ім’ярек — заслужений працівник, відомий діяч, автор 460 наукових праць». Але ж ми розуміємо, звідки береться така плодючість!

Як пише Ірина Єгорченко, пан Гурак — визначний експерт у галузі складання бюрократичних папірців, акредитацій і так далі. Тобто якість освіти для нього — це «папірці в порядку», а статті придатні копіпастні.

«Хочу допомогти пану Гураку виправдатись, — пише далі І. Єгорченко. — Звинувачувати когось в плагіаті неможливо: те, що в світі — плагіат, в Україні офіційно дозволено.

Для повного виправдання, щоб ніхто не чіплявся, пан Гурак має повне право використати набір виправдань, затверджений МОН: 1) не хотів перевантажувати бібліографію; 2) посилання спочатку були, а потім він їх прибрав; 3) він вставив кілька власних слів, що свідчить про опрацювання матеріалу; 4) він посилався на першоджерела копіпасту в інших своїх статтях, а статті у вигаданих фіктивних псевдозарубіжних журналах можна легко сфабрикувати заднім числом — МОН дозволяє і вітає фіктивні публікації (можу порадити назву — наприклад, "East European Journal of American Legal System"; редколегію можна вигадати, ISSN взяти в іншого журналу — як роблять російські виробники фіктивних журналів, послугами яких скористалась пані Кириленко); 5) репозитарій ніяких проблем не знайде, бо там тільки українські статті, а іноземні перекладати можна без проблем; 6) звинувачують фізичні особи, слова яких нічого не варті, а жодна спецрада проти посадовця не піде — проблем нема; 7) він використовує чужий текст в іншому контексті; 8) чужий текст був написаний з іншої спеціальності — ну й так далі.»

 Навряд чи наведені тут факти плагіату щось змінять — ми вже давно не віримо нинішнім високопосадовцям. Та хоча б порозважаємося. Подивимося на поважних ректорів, які радяться, засідають, на засіданні виходять на перерву, сперечаються, надувають щоки та кінець кінцем обирають до НАЗЯВО плагіаторів.

Олег Смірнов

(особлива подяка – небайдужим ентузіастам за пошук плагіату)

Фото з сайту ДІНЗ

10.09.2016