Знайомтеся: звичайні вбивці ​

Давно борюся з плагіатом, особливо у сфері гуманітарних наук, передусім – у галузі соціальних комунікацій. Давно зрозуміла, що перебороти академічний плагіат у нашому суспільстві – майже марна справа. Намагалася дистанціюватися від цієї боротьби на кшталт відомої з класичної літератури боротьби іспанського Дон Кіхота з вітряками. Проте події 2014–2025 років (війна РФ проти України) змушують повертатися до ситуації з академічною доброчесністю. Точніше – пародією на неї з боку представників галузі соціальних комунікацій. Писати багато не буду. Просто наголошу в черговий раз: знайомтеся, перед вами звичайні вбивці. Академічний плагіат у будь-якій ситуації – це вбивство морально-етичних засад, принципів, норм фахового середовища науковців, моделей поведінки громадян. У ситуації війни академічний плагіат, який постійно, свідомо, цілеспрямовано здійснюється групою осіб із галузі «соціальні комунікації», – це остаточне вбивство віри в нормальне цивілізоване майбутнє, бо абітурієнти, студенти, аспіранти, докторанти, колеги з інших галузей наслідують принципи привласнення чужої інтелектуальної власності як норму. У ситуації війни академічний плагіат, який скоюють конкретні, відомі люди з відомих університетів країни, – це вбивство свого суспільства, яке намагається перемогти ворога на полі бою, а отримує ножі зради у спину у вигляді невігластва, нахабства, цинічності. У ситуації війни академічний плагіат – це вбивство, бо дає ворогам змогу радіти безпорадності, аморальності, підступності тих, хто безсоромно називає себе інтелектуальною елітою нації та держави, а друзів, партнерів змушує втратити надію на те, що наше суспільство може стати адекватним. У ситуації війни академічний плагіат, особливо з російськомовних джерел, який учиняють реальні люди з науковими ступенями, званнями, поважними посадами або заради них, – це вбивство, бо позбавляє надії націю, державу, суспільство на те, що Україна вистоїть. У ситуації війни академічний плагіат, особливо з російськомовних джерел, до якого вдалися ті, хто має бути на передовій інформаційної війни, – це вбивство тих, хто воює на передовій зі зброєю в руках; це заклик до капітуляції України. Прикро, що перший університет України – Київській національний університет імені Тараса Шевченка – лідер тих, хто вбиває, бо в захисті докторської дисертації, яку перевірила зараз, брали участь багато нових, вивчених лідерами плагіатних пригод, та багато знайомих з відомих плагіатних скандалів людей (давно не можу назвати їх науковцями).

Не перевіряла весь текст дисертації, бо вистачило й перших 110 сторінок читання сплагіачених рефератів гарних російських досліджень. Саме гарних російських досліджень, бо що може переконати в тому, що сплагіатили погані дослідження?! Саме за плагіат гарних російських досліджень в Україні дають наукові ступені, звання, місця роботи та авторитет у так званому науковому середовищі.

Боже, бережи Україну.

Шестакова Елеонора Георгіївна,

доктор філологічних наук

Донецьк, Україна

13.02.2025

*****

Отже, пропонуємо вашій увазі проведений Елеонорою Шестаковою аналіз ось цієї дисертації:

Фіялка Світлана Борисівна. Науковий журнал як соціальнокомунікаційний феномен. – Дис. … доктора наук із соціальних комунікацій (спеціальність 27.00.01 – теорія та історія соціальних комунікацій). – Київ, 2024. (Див. текст дисертації та автореферату на сайті НРАТ).

Робота написана без наукового консультанта, а опонентами на захисті були:

● Бессараб Анастасія Олександрівна – доктор наук із соціальних комунікацій, професор, професор кафедри психології та соціальної роботи комунального закладу вищої освіти «Хортицька національна навчально-реабілітаційна академія Запорізької обласної ради»;

● Женченко Марина Іванівна – доктор наук із соціальних комунікацій, професор, в. о. директора Наукової бібліотеки імені М. Максимовича, професор кафедри редакційно-видавничих технологій і продюсування Навчально-наукового інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

● Чернявська Людмила Віталіївна – доктор наук із соціальних комунікацій, професор, зав. кафедри журналістики Запорізького національного університету.

Захищена ця дисертація була 27 вересня 2024 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 Київського національного університету ім. Т. Шевченка через відеозв’язок.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради – кандидат наук із соціальних комунікацій, молодший науковий співробітник Інституту журналістики КНУШ Юрій Дмитрович Гаврилець.

За даними автореферату та дисертації, Світлана Фіялка опублікувала за результатами дисертації 34 праці, і відбулося це в 2015–2023 рр.

На першій сторінці дисертації написано:

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело _________ Фіялка С. Б.

Іще трохи офіціозу:

С. Б. Фіялка працює доценткою на кафедрі видавничої справи та редагування Видавничо-поліграфічного інституту Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», де й виконала свою дисертацію.

На засіданні кафедри видавничої справи та редагування Навчально-наукового інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка 6 березня 2024 року було обговорено результати дисертаційного дослідження Світлани Фіялки та визнано, що дисертація відповідає принципам академічної доброчесності, що всі використані тексти, ідеї та матеріали інших авторів мають належні посилання. Позитивний висновок про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації (протокол №7) підписали в. о. зав. кафедри, доктор наук із соціальних комунікацій Тетяна Крайнікова та три рецензенти: докторки наук із соціальних комунікацій Світлана Водолазька, Марина Женченко та Олена Рижко.

Із трьох офіційних рецензенток, що брали безпосередню участь у захисті, про відсутність плагіату написала лише А. Бессараб. Інші дві – М. Женченко та Л. Чернявська – якось це питання оминули. І правильно зробили, бо плагіат там таки є.

Головував на засіданні спеціалізованої вченої ради доктор філологічних наук, професор, директор Інституту журналістики КНУШ Володимир Володимирович Різун.

Ось вони, учасники дійства (Бессараб–Женченко–Чернявська–Різун), на фото:

У наведеній нижче порівняльній таблиці збіги текстів виділені жовтим кольором, перефразування та синоніми – бірюзовим, перестановки слів місцями – зеленим.