Сказання про те, як українські вчені прихитряються друкувати кілька разів однакові наукові статті.

Вікторія Хоперія та Михайло Кротевич   ​

Кожному вченому відомі вимоги наукових журналів: результати досліджень друкуються тільки один раз, і автор має особисто засвідчити, що стаття, яку він надіслав до наукового журналу з метою публікації, не друкувалася деінде раніше.

Але ж то вимоги до порядних вчених.

А деяким українським дослідникам закон не писаний.

Як завжди, спочатку познайомимо читачів з двома «героями» нашої публікації.

Вікторія Геннадіївна Хоперія — докторка медичних наук, старша наукова співробітниця, Заслужений діяч науки і техніки України, завідувачка відділу ендокринної патоморфології Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України (Київ).

Михайло Станіславович Кротевич — лікар вищої категорії, кандидат медичних наук, працює у відділенні патологічної анатомії і гістології Національного інституту раку МОЗ України (Київ).

У 2011 році Вікторія Хоперія надрукувала в журналі «Клінічна ендокринологія та ендокринна хірургія» свою статтю «Роль виявлення мутацій BRAF V600 під час проведення ТАПБ вузлів щитоподібної залози» (№3, с. 24–29; статтю можна скачати тут). До редакції вона надійшла 13.04.2011 р.

А через 2 роки, в 2013 році, в журналі «Світ медицини та біології» виходить стаття з дуже схожою назвою — «Виявлення мутації BRAF V600 під час проведення ТАПБ вузлів щитоподібної залози» (№3, с. 37–41; статтю можна скачати тут). Автори цієї статті — М. С. Кротевич, О. О. Гузь і В. Г. Хоперія. До редакції вона надійшла 21.04.2013 р.

(Тут у дужках зазначимо, що третя співучасниця цієї теплої компанії — Ольга Олександрівна Гузь, асистент кафедри патологічної анатомії №1 НМУ імені О. О. Богомольця.)

Здавалося б, нічого дивного — мабуть, були проаналізовані нові дані, отримані нові результати, що суттєво відрізняються від тих, що були отримані два роки перед тим.

Мабуть, мабуть…

Ан ні!

Ці статті, як виявляється, майже повністю однакові!

Не будемо повністю копіювати в два стовпчики тексти цих двох статей, візьмемо лише кілька фрагментів із різних розділів, щоб кожен міг переконатися в спритності київських вчених.

Збіги позначимо жовтим, змінені слова (але того самого змісту) — бірюзовим, а переставлені місцями — зеленим:

Ну тобто маємо абсолютно однакові таблиці, цифри, речення…

Так само й абсолютно однакові висновки — про «доведення», «обмеження» та «корисність»:

1. Доведено, що забарвлені цитологічні препарати ТАПБ вузлів ЩЗ можна використовувати для виділення ДНК та оцінки наявності мутації BRAF V600Е.

2. Виявлення даної мутації має обмежене значення для діагностики злоякісного процесу у випадках із сумнівними цитологічними висновками ТАПБ.

3. Виявлення мутації BRAF V600Е у випадках злоякісних ТАПБ може бути корисним для передопераційного визначення пухлин із високим ризиком екстраорганної інвазії та метастазів у лімфовузлах.

Ну хіба що в статті Кротевича додаються «Перспективи подальших досліджень. Розробка та впровадження протоколів морфологічних методів досліджень захворювань щитоподібної залози.»

Та є ще деяка різниця в переліку літератури: у першій статті було 30 джерел, а в другій — 29, ну а оскільки в першій статті джерела записані в порядку цитування, а в другій за алфавітом, то зрозуміло, що цифри в тексті відрізняються.

Зазначимо, що в березні 2016 р. доктор медичних наук Олександр Грабовий звернувся з листом до МОНУ, де вказав на ідентичність статей Хоперії і Кротевича і схожість їхніх дисертацій.

Це питання розглядалося на засіданні Спеціалізованої ради Д 64.600.03 (в якій захищався пан Кротевич) 22 червня 2016 р. (голова ради — доктор мед. наук, професор Ірина Вікторівна Сорокіна).

І ось диво! Ця рада констатувала, що В. Хоперія і М. Кротевич працювали  «в рамках однієї науково-дослідної роботи, що відбилось <…> у двох статтях, які спочатку Хоперія В.Г. опублікувала у моноавторстві, а пізніше авторство поділила із співвиконавцями науково-дослідної роботи, у тому числі з Кротевичем М.С., <…> і статті були передруковані з іншим складом авторів».

Ні, та ви перечитайте ще раз! Працювали двоє вчених, а потім статтю надрукувала тільки одна «у моноавторстві», а потім її, мабуть, раптом наздогнало осяяння (ну чи совість замучила?), і вона передрукувала ці статті «з іншим складом авторів»!

Ну що сказати про пані Хоперію та пана Кротевича? — МОЛОДЦІ!

Вони знайшли чудовий спосіб збільшити вдвічі «плодючість» науковця.

А чого так слабо? Лише дві копії одного й того самого тексту? Давайте подумайте краще, може, там ще хтось працював над цією темою? Згадали? Та був же, був! Он якась О. Гузь знайшлася ж! І обов’язково тепер передрукуйте статті «з новим складом авторів»! А потім ще подумайте! Можна ноотропіл випити. Знайти ще співавтора, і ще раз передрукувати статті!

Спецрада дозволяє. МОНУ мовчить. НАЗЯВО не працює, та й узагалі воно вже забруднено, і довіри йому немає.

Та тут, як виявляється, була ще одна причина включення до статті додаткових співавторів, але про це ми напишемо наступного разу. Тримаємо інтригу!

Але як висновок зазначимо, що ганебний вчинок здійснили обидва — як Вікторія Хоперія, так і Михайло Кротевич, бо не можна публікувати двічі одну й ту саму статтю.

Як там каже народна мудрість? Обоє рябоє; з одного сукна ґудзики; одного засолу огірочки!

Олег Смірнов, за знахідкою Олександра Грабового

30.09.2016