Проректор Уманського педуніверситету Володимир Миколайко склепав собі докторську з чотирьох чужих дисертацій ​

Черговий педагог спіймався на плагіаті. Черговий проректор. Черговий фальшивий «доктор педагогічних наук».

Володимир Валерійович Миколайко народився 14 вересня 1989 року, кандидатську дисертацію на тему «Методичні засади реалізації продуктивного навчання фізики в закладах середньої освіти ІІ ступеня» захистив 13 листопада 2019-го, коли йому було 30 років, а потім у січні 2025-го, тобто у віці 35 років, став доктором наук. Починаючи з 2020-го, досі «сидить» на гарній посаді – проректора з міжнародних зв'язків та стратегічного розвитку Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. На такій посаді доплата за ступінь доктора педагогічних наук – гарні гроші. Щоб здобути цей науковий ступінь – треба гарно постаратися, прочитати й проаналізувати літературу, провести дослідження, обробити результати, написати текст. Ну або ж переписати чужі дисертації собі. Як ви думаєте, який шлях обрав собі наш новий герой розслідування?

Ну, раз наш герой, то – без сумнівів! – другий. І опишемо ми його геройську докторську та парочку статей.

Ось вона, докторська:

Миколайко Володимир Валерійович. Теоретичні та методичні засади підготовки майбутніх учителів фізики до формування дослідницької компетентності учнів. – Дис. … доктора педагогічних наук. – Київ, 2024 (див. тут).

При цьому, що цікаво, за тематикою докторської протягом 4 років він опублікував аж 52 праці: 5 монографій, 9 навчальних посібників, 28 статей та 10 тез доповідей на конференціях. Також у 2020–2021 рр. побачили світ три навчальних посібника, що «додатково відображають наукові результати дисертації». Ну, раз «додатково», то рахувати їх не будемо, а розподіл по роках отих «основних» виглядає так:

Дисертаційна робота була виконана в Уманському ДПУ ім. П. Тичини та захищена 22 січня 2025 року о 13.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.03 в Українському державному університеті імені Михайла Драгоманова.

Науковий консультант – Величко Степан Петрович, доктор педагогічних наук, професор кафедри фізики та інтегративних технологій навчання природничих наук Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.

Офіційні опоненти:

● Благодаренко Людмила Юріївна, доктор педагогічних наук, професор кафедри загальної фізики та методики навчання фізики Уманського ДПУ ім. П. Тичини;

● Головко Микола Васильович, доктор педагогічних наук, професор, головний науковий співробітник відділу біологічної, хімічної та фізичної освіти, заступник директора з наукової роботи Інституту педагогіки НАПН України (до речі, він же в статусі кандидата наук був опонентом і кандидатської Миколайка);

● Мисліцька Наталія Анатоліївна, доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри науково-природничих та математичних дисциплін Комунального закладу вищої освіти «Вінницький гуманітарно-педагогічний коледж».

Учений секретар спеціалізованої вченої ради – доктор педагогічних наук, професор Франчук Василь Михайлович.

Ну й дань моді: заява автора (якій ціна – копійка) на першій сторінці дисертації про те, чого немає:

З приводу плагіату маємо значний прогрес: у педагогічній дисертації Миколайка немає матеріалів, «запозичених» з російських джерел. Кралося виключно у співвітчизників:

1) Подопригора Н. В. Методична система навчання математичних методів фізики у педагогічних університетах. – Дис. … доктора педагогічних наук. – Кіровоград, 2016 (див. тут).

2) Шульга С. В. Розвиток пізнавальної діяльності студентів з квантової фізики комп’ютерно-орієнтованими засобами навчання. – Дис. … кандидата педагогічних наук. – Кропивницький, 2020 (див. тут).

3) Сальник І. В. Інтеграція реального та віртуального навчального фізичного експерименту в старшій школі. – Дис. … доктора педагогічних наук. – Кіровоград, 2016 (див. тут).

4) Коробова І. В. Формування методичної компетентності майбутніх учителів фізики на засадах індивідуального підходу. – Дис. … доктора педагогічних наук. – Київ, 2017 (див. тут).

Слід зазначити, що в дисертації Миколайка «Списки використаних джерел» наведені наприкінці кожного розділу, а не після «Висновків».

Дисертація Н. Подопригори фігурує в списку літератури до розділу 1 під №88 (с. 136) та згадується двічі на сс. 83 та 85, а також є в списку літератури до розділу 3 під №87 (с. 340) та згадується один раз на с. 285.

Дисертація С. Шульги відсутня в «Списку використаних джерел» дисертації Миколайка, але автореферат дисертації Шульги є в списку літератури до розділу 1 під №125 і згадується на с. 80, при цьому це посилання штучно додано до тексту, переписаного з дисертації Підопригори. Таким чином, в основному тексті дисертації до фрагментів, що мають збіги з дисертацією Шульги, належних покликань немає.

Дисертація І. Сальник є в списку літератури до розділу 5 у дисертації Миколайка під №26 і згадується на сс. 481 і 488. У порівняльній таблиці наведені фрагменти дисертації Миколайка з інших сторінок, що мають збіги з дисертацією Сальник.

Дисертація І. Коробової є в списку літератури до розділу 2 у дисертації Миколайка під №46 (с. 233) і згадується на сс. 147, 149, 151 і 153.

Зрозуміло, що нашої уваги заслуговували ті фрагменти дисертації Миколайка, що мали збіги із зазначеними дисертаціями без належних на них покликань. У разультаті було виявлено, що з дисертації Подопригори Миколайко переписав собі гарних шматків на 126 сторінок, із Шульги – на 85 сторінок, із Сальник – на 19, а із Коробової – на 18.

Таким чином, із 434 сторінок основного тексту маємо плагіат на 248 сторінках, що складає 57%. І не просто в основному тексті, але й у висновках до розділу 1, у висновках до розділу 3, у висновках до розділу 5, а також і в головних «ВИСНОВКАХ» до усієї так званої дисертації.

Полюбуємося на зведену табличку, де кольорами показані «забруднені» сторінки, а також і безпосередньо на самі збіги в тексті. Що цікаво – Миколайко підійшов до роботи творчо, з натхненням: шматки з повним збігом трапляються нечасто, в основному пан активно займався рерайтингом, зокрема, поміняв студентів на учнів, викладачів на вчителів, «математичний» на «методичний». Рерайтинг інколи вийшов недолугий: наприклад, на с. 43 читаємо фразу «уряду та Кабінету Міністрів України» (Миколайко до чужого тексту додав слово «уряду», не знаючи, що насправді уряд – це і є Кабінет міністрів); а на с. 154 є фраза «індивідуального діяльнісного особистого досвіду» (тут було дописано слово «особистого», хоча «індивідуальне» і «особисте» – це одне й теж).

Як і інші плагіатори, Миколайко регулярно пише «на нашу думку», «наше дослідження», «у своєму дослідженні», «таким чином», «наш аналіз засвідчує», – усе це, зрозуміло, брехня, бо нахабно переписано.

Доказами переписування Миколайком тексту дисертації Шульги є така сама відсутність грецьких букв, яку ми позначили в порівняльній таблиці фіолетовим квадратом. Тобто цей проректор, що претендував на доктора наук, не спромігся навіть вставити в скопійований текст літери. Хоча, може, не знав, що саме туди вставляти? Тоді все логічно. Мда, такого маразму ми ще не бачили:

Але відволочемося трохи від плагіату, бо тут є ще таке, чому можна здивуватися.

Пропонуємо читачам оцінити математичні здібності новоявленого доктора педагогічних наук, який чомусь захотів написати дисертацію про навчання фізиці. Ці здібності гарно демонструє таблиця 5.3 на с. 504 його «дисертації»:

Перевіряємо розрахунки:

11 : 154 = 7,1 % (у Миколайка чомусь 7)

57 : 154 = 37,0 % (у Микайка правильно – теж 37)

74 : 154 = 48,1 % (у Миколайка чомусь 48,2)

12 : 154 = 7,8 % (у Миколайка теж 7,8)

12 : 150 = 8,0 % (у Миколайка чомусь 7,8)

54 : 150 = 36,0 % (у Миколайка чомусь 36,2)

75 : 150 = 50,0 % (а у Миколайка – аж 49,8 !!!)

9 : 150 = 6,0 % (у Миколайка чомусь 6,2)

23 : 304 = 7,6 % (у Миколайка – аж 14,8 !!!); далі проценти правильні.

Звісно, помилитися може кожний, але ж чи не забагато помилок для однієї таблиці? Тим більше що за такі помилки в школі знижують оцінку, а тут, виходить, з ними можна стати доктором наук?

Але є ще одна річ, яка свідчить про цілком свідому поведінку «доктора наук». Про ганебну поведінку: з дисертації С. Шульги Миколайко скопіював таблиці з чисельними даними, в яких замінив абсолютні значення, але залишив такими самими проценти та похибки, що свідчить про фальсифікацію дослідження.

Конкретно:

● у таблиці 5.5 – по експериментальній групі усі дані в процентах є такими самими, як і в дисертації Шульги; по контрольній групі – ідентичні дані по достатньому рівню (50%) і схожі дані по середньому рівню (44,6% проти 44,8%);

● у таблиці 5.6 – по контрольній групі усі дані в процентах є такими самими, як і в дисертації Шульги; по експериментальній групі – схожі дані по середньому та достатньому рівням (26,8% проти 26,5% у Шульги та 56,7% проти 56,5% у Шульги);

● у таблиці 5.7 – дані в процентах та похибках як у контрольній, так і в експериментальній групах є такими самим, що й у дисертації Шульги:

З огляду на переписування Миколайком тексту з дисертації Шульги можна впевнено стверджувати, що маємо беззаперечні докази фальсифікації дослідження.

Відповідно в дисертаціях Миколайка та Шульги – однакові гістограми.

Ну й однакові висновки.

Аналогічно таке саме передране маємо і стосовно дисертацій Ірини Сальник та Ірини Коробової, деталі вже наводити не будемо, ось тільки дамо ще трійку шматочків:

А хочете хохмочку? Виявляється, докторка педагогічних наук, професорка, завідувачка кафедри природничих наук і методик їхнього навчання Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка Ірина Володимирівна Сальник, у якої пан Миколайко передрав купу сторінок, прислала на реферат Миколайка позитивний відгук без жодного зауваження. Це до того, що оці так звані «відгуки на автореферати» – пуста формальність. Скандальні деталі – вони в дисертаціях, і саме їх і треба аналізувати!

Але не однією лише дисертацією оскандалився Володимир Валерійович Миколайко.

Пам’ятаєте про його рекорд – 52 публікації за 4 роки?

Може, ви ще й підозрюєте, що серед них є праці з плагіатом?

Ну то ви не помиляєтеся, є таке діло!

Дві статті, указані в переліку публікацій за темою дисертації, передрані все з тієї ж дисертації Наталії Подопригори:

27. Миколайко В. В. Фахова підготовка майбутнього вчителя фізики в контексті компетентнісного підходу. Перспективи та інновації науки. 2023. Вип. 1 (19). С. 256-266 (див. тут).

32. Миколайко В. В. Підготовка майбутнього вчителя фізики до формування дослідницької компетентності учнів із застосуванням інформаційно-кому­нікаційних технологій. Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Теорія та методика навчання природничих наук. 2023. № 5. C. 60-73 (див. тут).

Тексти, що «переїхали» в ці статті з дисертації Подопригори, попрямували потім і в дисертацію нашого шустрого проректора, тому наводити ілюстрації немає сенсу. У всьому детально буде розбиратися НАЗЯВО.

ЕПІЛОГ

«Завдання вчителя, – передирає дисертацію Наталії Подопригори на свої сторінки 272–273 Володимир Миколайко, – сприяти розвитку не лише інтелектуальних, але й моральних якостей (характеру, професійної етики, поваги до себе й до інших, виховання рис толерантності й соціальної відповідальності).»

Ну, які цей проректор Миколайко має моральні якості, як поважає інших та яку має соціальну відповідальність – ми побачили вище.

На закуску назвемо деяких членів спецради із 17-ти, що не просто підняли руку «за», а ще й виступили під час захисту на підтримку пана Миколайка та не мали до його «праці» ніяких зауважень:

● доктор фіз.-мат. наук М. В. Працьовитий (голова спецради);

● доктор фіз.-мат. наук Г. М. Торбін;

● доктор пед. наук М. Т. Мартинюк;

● доктор пед. наук М. І. Шут;

● доктор пед. наук В. Ф. Заболотний.

Це ті люди, які не змогли перевірити правильність розрахунків процентів у таблиці 5.3.

Може, їм хоча б заднім числом стане трохи соромно за свою «діяльність»? Хоча ой, про що це я...

Василь Садовий, дохтур непедагогічних наук,

з подякою викривачам

27.04.2025