Політологи-роботяги з Донбаської машинобудівної академії: О. П. Кваша, О. В. Шимко та К. С. Чоста ​

Знайомтеся з нашими новими героями – співробітниками кафедри філософії та соціально-політичних наук Донбаської державної машинобудівної академії (Краматорськ–Тернопіль):

● Олександр Павлович Кваша – кандидат політичних наук, доцент, виконуючий обов’язки завідувача кафедри;

● Олена Володимирівна Шимко – кандидат історичних наук, старший викладач;

● Костянтин Сергійович Чоста – асистент.

Ось їхня дуже цікава стаття:

Кваша О. П., Шимко О. В., Чоста К. С. Політична культура як чинник розвитку громадянського суспільства в Україні: виклики та перспективи // 28.02.2025, https://doi.org/10.5281/zenodo.14943866 (з цієї адреси нас перекидає на іншу сторінку). Цю статтю можна також завантажити з нашого сайту (зберігаємо на пам’ять, а то раптом вона зникне з указаного вище сайту).

Стаття Кваші, Шимко та Чости надрукована в дивному виданні: що то за журнал – так і не зрозуміло. Якесь видавництво Zenodo публікує статті на будь-яку тему: хочеш – про бета-амілоїдний білок, хочеш – про реформу охорони здоров’я в Киргизстані, а хочеш – щось про Україну, до того ж будь-якою мовою світу.

На 1-й сторінці «статті» читаємо: «Прийнято: 17.02.2025 | Опубліковано: 28.02.2025». Очевидно, навіть простого рецензування, а тим паче подвійного сліпого, стаття за ці 11 днів не проходила, інакше б рецензенти дуже швидко знайшли дві російські статті, що мають збіги з цим «твором».

Перше джерело, звідки наші два кандидати наук та один асистент посписували, – це стаття російського аспіранта Нижегородського державного університету ім. М. І. Лобачевського:

Царевский С. Н. Политическая культура как фактор формирования институтов гражданского общества в современной России // Актуальные проблемы гуманитарных и естественных наук, 2009, т. 1, №3, с. 195–196. (див. тут).

Російський текст, опублікований 2009-го року, наші українські викладачі переписують у лютому 2025-го. Переписують підряд, але не тільки слово в слово (це ми виділили жовтим), навіть стараються – переробляють, замінюють слова, переставляють їх місцями. Оте перероблене ми виділили бірюзовим кольором, а переставлене – зеленим. Красота, правда?

І не тільки списали, а й замінили «Россию» на «Україну», фразу «российский социум» на «український соціум» та «в современной России» на «у сучасній Україні». Не обійшлося і без помилки перекладу – російське «само по себе» наші три пани переклали як «само собою»:

Однак це ще не все.

Є ще й друге джерело, звідки наша свята трійця переписала купу абзаців:

Денисова Л. Л. Гражданское общество и политическая культура современной России: теоретические подходы // Вестник Полесского государственного университета. Серия общественных и гуманитарных наук, 2017, №2, с. 30–34 (див. тут).

Перший абзац «основного матеріалу дослідження» (от нахабство таке писати!) автори переписали зі значним рерайтингом, другий був перероблений уже не так сильно, а далі пішло-поїхало один в один. Але й дурню вони теж встигають зробити.

Наприклад, якщо у російській статті написано «Он не является постоянным участником политического процесса», то тут чомусь читаємо «Він є постійним учасником політичного процесу». А ще – дуже смішна помилка комп’ютерного перекладу: російський вислів «власть имущие» наші кандидат політичних наук, кандидат історичних наук та асистент переклали як «влада та заможні». Ха-ха!

Звісно, тут теж наші три автори не обходяться без підміни держав: замість фрази «На фоне происходящих в России перемен» пишуть «На тлі змін, що відбуваються в Україні», а ще чужу інтелектуальну працю («Выделим параметры») видають за свою («Визначимо критерії»):

Останній абзац висновків – і знову списано:

А чого вартує ставлення авторів до списку джерел? Замість того щоб надавати їх мовою оригіналу, як це вони мають робити, ми бачимо переклад російських джерел українською – це щоб що? Приховати, що це російські джерела? Щоб ми думали, нібито такі дослідження проводили в Україні українські вчені? А чого вартують сфальшовані роки видання, назви журналів та сторінки, навіщо були видалені співавтори (вказані світло-коричневим кольором)?

У мене є кілька питань щодо авторів: хто ці люди? Що вони тут роблять? Чому займаються махінаціями? Доки їх буде з’єднувати з Росією ментальна пуповина? Ну хай би вже, як дуже хочеться, цитували російські статті та відповідним чином посилалися на них, але ж не крали так нахабно чужий текст, та ще й в аспіранта, надаючи можливість російській пропаганді звинувачувати українців у крадіжках чужої інтелектуальної власності!

Але ж ні. Після передирання російського тексту спокійно собі пишуть (с. 10–11):

«Повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році стало найсерйознішим викликом для громадянського суспільства, водночас посиливши його роль у політичних і соціальних процесах. В умовах війни громадянське суспільство консолідувалося навколо підтримки армії, допомоги переселенцям, відновлення інфраструктури та інформаційного спротиву. Волонтерські ініціативи та неурядові організації стали не лише інструментом гуманітарної підтримки, а й важливим фактором впливу на владу, контролюючи використання ресурсів та сприяючи реформам. Війна також змінила суспільні пріоритети, посиливши запит на відповідальне державне управління, подолання корупції та інтеграцію до європейських структур. У цих умовах взаємодія між державою та громадянським суспільством набуває нового рівня, формуючи більш стійкі демократичні інститути та механізми громадського контролю».

Ну добре, з останнім реченням ми згодні – ось ми й проконтролювали, що ж там пишуть наші викладачі – «представники громадянського суспільства».

До речі, на сайті «Pro100media Краматорська» розміщене інтерв’ю з К. Чостою від 12.11.2023, де можна прочитати, що Костянтин Чоста був головою студентського самоврядування Донбаської державної машинобудівної академії, експертом з якості освіти, членом галузевої експертної ради Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, має навіть Подяку від НАЗЯВО від 24.10.2023:

Працював над покращенням якості освіти в Україні, а потім, мабуть, щось у лісі здохло...

Закінчу словами докторки політичних наук, професорки Тетяни Пояркової: «Плагіат набув в Україні не тільки нечуваного розмаху, а й вигляду нормальної практики (типу «А що такого – всі таке роблять»). На жаль, таке рутинне зневажливе ставлення до чужої наукової праці вкотре знецінює нас – українців. Це вже не окремі випадки, а вказівка на загальну недоброчесність всього українського суспільства. Під час війни така поведінка дорівнює злочину, оскільки це підрив довіри й поваги до суспільства, що воює за саму можливість вижити. Дійсно, як можна поважати і довіряти суспільству, де крадіжки є нормою, і крадуть всі і все?»

Василь Садовий

12.04.2025