Плагіат на широку ногу: кейс Ірини Денисовець

Нещодавно, цікавлячись певними аспектами особистості Григорія Сковороди, я натрапив на згадку про нарис Віктора Петрова (відомого також під літературним псевдонімом В. Домонтович) «Сковорода: дружба з Ковалінським». Інформації про цю публікацію в інтернеті обмаль. Одразу привернули до себе увагу два пошукових результати з майже тотожним текстом, проте підписаним різними іменами.

Перший текст — розділ «“Філософія серця” за Григорієм Сковородою» із книжки Миколи Томенка «Теорія українського кохання» (див. тут; перше видання — 2002 рік, видавничий дім «Міжнародний туризм»; далі в аналізі покликання на видання Київ: Генеза, 2010). Так, це той самий Микола Томенко — віцепрем’єр з гуманітарних питань в уряді Юлії Тимошенко. І це той випадок, коли політик виявився добросовісним академіком.

Другий текст:

Денисовець І. В. Світоглядно-ціннісні виміри концепту любов у творчості Григорія Сковороди // Сучасні рецепції світоглядно-ціннісних орієнтирів Григорія Сковороди : кол. моногр. / За заг. ред. Д. С. Луніна. – Полтава : Нац. ун-т ім. Юрія Кондратюка, 2022. – С. 197-206.

Повністю монографія доступна тут. Окремо статтю, що її розглядатимемо далі, можна переглянути тут.

Авторка статті Ірина Вікторівна Денисовець (на фото праворуч) — кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри українознавства, культури та документознавства, заступниця декана факультету філології, психології та педагогіки з освітньої та виховної роботи Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка», а також мовна омбудсменка цього закладу. Також вона є членкинею журі міського етапу Конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Полтавського відділення МАН України (секція українська мова) та екзаменаторкою Національної комісії зі стандартів державної мови.

Редактор згаданої колективної монографії Дмитро Сергійович Лунін, кандидат юридичних наук, на момент виходу книги очолював Полтавську обласну військову адміністрацію.

Хоча вся редколегія монографії місцева полтавська, в ній узяли участь і запрошені автори. Примітні такі імена, як Геннадій Нога та Григорій Панков. Обидва відомі розвідками на тему українського бароко та Григорія Сковороди. Ірина Денисовець такими розвідками не відома.

Отож, порівняймо текст пані Денисовець, де згадується публікація Петрова, із аналогічним текстом Миколи Томенка:

Себто, текст із мінімальними змінами скопійовано з книжки Томенка. І не тільки цей текст:

Зверніть увагу на виділене синім у другому фрагменті слово. Звісно, в оригіналі було amor. У відсканованому тексті Томенка під час автоматизованого розпізнавання латинська літера m стала кириличною т (т), що вдалося побачити, лише прибравши курсив. Це доводить, що пані Денисовець скопіювала текст саме з онлайн-версії книжки Томенка.

Чи обмежилась авторка плагіатом цих кількох абзаців? Відповісти на це питання допомогли онлайн-сервіси перевірки на плагіат. Виявилося, що стаття пані Денисовець є плагіатом на 100%. Окрім книжки Томенка, використано ще п’ять джерел. Розгляньмо детальніше.

Перші три та останній абзаци збігаються із публікацією:

Возьний Олег. Філософія серця і любові у творчості Г. Сковороди // Соціокультурні та політичні пріоритети української нації в умовах глобалізації : щоріч. наук. пр. / відп. за вип. Т. В. Гончарук. –  Тернопіль : ТНЕУ, 2019. –  С. 397-398 (переглянути публікацію можна тут).

Стаття студента Олега Возьного теж не є повністю оригінальною. Окремі її фрагменти збігаються з різними онлайн-публікаціями. Проте саме з роботою Возьного максимально збігаються згадані абзаци у статті Ірини Денисовець, що вказує на те, що, найімовірніше, саме з неї авторка «позичила» текст. Ось як це виглядає: 

Звернімо увагу, що філологиня хоча інколи й виправляє деякі невдалі місця оригіналу, але інших не завважує («дохристиянської» — в назві праці Сковороди «до християнської»; «назиивав», «росту буттю»), а то й сама припускається помилок («самовіданно»).

Серед джерел, у яких є збіги з роботою Олега Возьного, варто відзначити статтю Інни Кошової «Феномен любові у Григорія Сковороди» (Кошова І. О. Феномен любові у Григорія Сковороди // Григорій Сковорода. Інтерпретації : Культурологія. Філософія. Педагогіка. Літературознавство : [зб. наук. пр.]. – Черкаси, 2003. – С. 155–157; статтю було також опубліковано на порталі «Експеримент»).

Далі пані Денисовець активно «запозичує» із цієї статті уже напряму. При цьому навіть повторює те, що вже було взято через Возьного.  Зверніть також увагу на непослідовність у написанні прізвища Ковалинського, який у іншому місці (див. вище) був Ковалінським.

Якщо повернутися на початок статті пані Денисовець, то після трьох абзаців, взятих у студента Возьного, йде великий шмат тексту, вкрадений із наступної публікації:

Мармуров В. В., Давидов П. Г. Дружба та любов як компоненти духовності в етико-аксіологічних концепціях Г. С. Сковороди та П. Д. Юркевича // Наука. Релігія. Суспільство. – 2008. № 2. – С. 168–173.

Це, до речі, єдине з розглянутих тут джерел, яке авторка згадує у списку використаної літератури. Але «використаної» — це  зам’яко сказано. Ось як пані Денисовець «використала» статтю співавторів із Донецька:

Що цікаво, шукаючи публікацію Мармурова та Давидова, я знайшов іще одну плагіаторку:

Наздратенко М. Л. Аналіз концепту «дружба» у філософсько-етичному вимірі Г. С. Сковороди // «Першорозум України» : Доповіді учасників педагогічних читань / упорядник Капран С. Б. – Київ : Київський коледж міського господарства Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського, 2018. – С. 27-31 (збірник можна переглянути тут). Викладачка коледжу, що його опублікував, Марія Леонтіївна Наздратенко (фото з сайту коледжу) поцупила для своєї доповіді той самий текст, що й Ірина Денисовець. 

Наступне джерело, що з нього пані Денисовець активно «запозичує»:

Одохівська І. О. Віра, Надія, Любов у філософсько-релігійній та етичній думці України та світова культурна традиція // Універсальні виміри української культури. – Одеса, 2000 – С. 68-76 (Онлайн-версія доступна тут).

Нарешті, останнє джерело, звідки пані Денисовець узяла все інше, — текст невідомого автора «Щоб тебе любили, спершу сам полюби, бо любов викликається любов’ю», доступний у різних російських базах рефератів, як-от тут, куди його було додано 2010 року:

Отож, наша героїня не тільки обрала для колективної монографії банальну тему (любов у Сковороди), про яку вже багато написано, що з самого початку не налаштовує на якусь новизну чи наукову цінність. Ірина Денисовець «свою» статтю повністю побудувала на плагіаті. У ній нема жодного авторського речення.

Її стаття «Світоглядно-ціннісні виміри концепту любов у творчості Григорія Сковороди» є компіляцією уривків із шести джерел, розглянутих у нашому розслідуванні: від книжки Миколи Томенка до студентських робіт (які, своєю чергою, теж не надто оригінальні). Лише одне із цих джерел згадане в списку використаної літератури, але звідти з незначними змінами без покликань скопійовано шмат тексту майже на 700 слів.

Насамкінець хотілось би поставити кілька питань.

По-перше, всі перелічені джерела проіндексовані пошуковими системами і знаходяться сервісами перевірки на плагіат. Чому статтю не перевірили перед публікацією? Як вона опинилась у колективній монографії поруч із такими поважними авторами, як Геннадій Нога та Григорій Панков? Можливо, пан Лунін був зайнятий керуванням областю (але навіщо тоді було братися за редагування?), але чим займалась редакційна колегія — а це тринадцять осіб?

По-друге, наскільки правдоподібно, що пані Денисовець, яка викладає в університеті з 2012 року, допіру на десятому році кар’єри дійшла до такого винахідливого методу написання статей? Може, варто перевірити інші її публікації?

По-третє, яка ймовірність серед тисяч щорічних наукових публікацій випадково натрапити на дві плагіаторські роботи під час короткого пошуку в Google? (Нагадаю, я також знайшов доповідь пані Наздратенко, яка теж є плагіатом.) Мабуть, така ймовірність зростає, якщо серед цих тисяч публікацій плагіат — не поодинокі випадки.

Роман Черевко

Фото Денисовець з сайту НУПП

12.07.2024