Михайло Буртовий, що претендує на посаду керівника Бюро економічної безпеки, має плагіат у дисертації ​

Як пишуть у своїх публікаціях від 05.05.2025 «Радіо Свобода» та «Цензор.Нет», за результатами попереднього конкурсу на посаду керівника Бюро економічної безпеки до фіналу дійшло 16 осіб. Серед них є й особи з науковими ступенями. Один із цих фіналістів – Михайло Буртовий, детектив НАБУ з 2019 року, а перед цим – поліціянт Шевченківського району Києва.

Свою дисертацію на тему «Процесуальні права потерпілого та їх реалізація на стадії досудового розслідування» Михайло Олексійович Буртовий захистив 29 вересня 2022 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Національній академії внутрішніх справ (див. тут). Його науковим керівником був доктор юридичних наук, доцент, начальник слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві Дмитро Олександрович Шумейко, а офіційними опонентами – Ігор Володимирович Рогатюк, доктор юридичних наук, доцент, старший науковий співробітник, професор кафедри кримінального процесу та криміналістики навчально-наукового гуманітарного інституту Національної академії Служби безпеки України, та Зоряна Миколаївна Топорецька, кандидат юридичних наук, доцент, помічник-консультант народного депутата України.

Відразу зазначимо, що аналізувати на плагіат юридичні дисертації доволі складно. Наукою там якщо й пахне, то дуже-дуже слабенько, бо основний текст – це безкінечні цитати законодавства та вислови на кшталт «ми погоджуємося з думкою ім’ярек про те, що...». Але інколи вдається виявити й очевидний плагіат, як це було з головою Державної служби якості освіти Русланом Гураком, ректоркою Харківського національного університету ім. Каразіна Тетяною Кагановською, старшим оперуповноваженим Національної поліції України Павлом Євдокимовим (у якого 98% сторінок разом із висновками було передрано з докторської дисертації Кагановської) та Головним військовим прокурором Анатолієм Матіосом.

Ось і тут, з цим Буртовим, нам страшенно пощастило, бо знайшлися не тільки переписані чужі абзаци, але й відбитки пальчиків, що чітко вказують: так, передрано, передрано саме звідти, передрано нахабно і явно.

«Постраждалою» виявилася ось ця дисертація, захищена за 5 років до Буртового (1 березня 2017 р.):

Кавун Д. Ю. Кримінальний процесуальний механізм забезпечення прав потерпілого (фізичної особи) у досудовому розслідуванні. – Дис. ... кандидата юридичних наук (спец. 12.00.09 – Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність). – Харків, 2016 (див. тут).

Дисертація Дмитра Юрійовича Кавуна є в списку літератури дисертації Буртового під №52, кілька разів у ній згадується і, до речі, на неї кілька разів автор покликається правильно, але є фрагменти дисертації Буртового, що мають збіги без жодного згадування дисертації Кавуна. А ще є фрагменти, що також переписані з праці Кавуна, які мають неправильні покликання на цю працю, і чому це неправильно – ми напишемо далі.

У порівняльних таблицях збіги текстів виділені жовтим кольором, перефразування та синоніми – бірюзовим, перестановки слів місцями – зеленим, неправдиві вислови дисертанта про те, що це нібито він особисто робить аналіз чи щось пропонує – фіолетовим.

У нашому дослідженні дисертації Буртового будемо рухатися поступово, і почнемо з самого простенького – із переписаних шматочків. Тут ми бачимо, як між словами про слідчого та прокурора пан Михайло вставляє «дізнавача», пише «у всіх цих випадках прокурорський нагляд був би більш ефективним, якби» (с. 152), «У зв’язку з тим, що... було б доцільно передбачити» (с. 159), ніби це він щось аналізує та пропонує, і навіть прямо пише «ми пропонуємо» (с. 152), але фокус у тому, що всі ці вислови разом із нібито його пропозиціями – передрані з дисертації Кавуна. На с. 153 читаємо: «Досить непросто зрозуміти логіку законодавця», «Зауважимо, що» (с. 192), нібито Буртовий щось там хоче зрозуміти та дає власну оцінку законам України. «У підсумку зазначимо, що» (с. 170) та «Отже» (с. 197), – пише Буртовий, ніби це саме він своєю головою робить якісь висновки, а насправді переписує текст дисертації Кавуна. Джерело, звідки переписано текст, звісно, не вказано:

Тепер перейдемо до трохи складніших прикладів.

На с. 149 Михайло Буртовий двічі наводить покликання [167]. Це джерело – дисертація кандидата юридичних наук 2020-го року: Цилюрик І. І. Гарантії прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження під час проведення слідчих (розшукових) дій (Львів; див. тут).

Фрагмент «В результаті таких рішень ми… іншого слідчого (дізнавача)», який не виділений жовтим кольором, був узятий з дисертації Інни Ігорівни Цилюрик (с. 154–155) і має правильне покликання, але текст до цього фрагмента і після, виділений жовтим кольором, переписаний із дисертації Кавуна без належного покликання. При цьому друге покликання [167] наприкінці абзацу – фальшиве: у дисертації Цилюрик немає цього тексту, він переписаний із дисертації Кавуна. Тобто маємо і плагіат, і фальсифікацію джерел. Покликання [277], яке ми бачимо в дисертації Кавуна, це: Маляренко В. Т. Про оскарження дій (бездіяльності) та процесуальних рішень органів дізнання, слідчого і прокурора (Вісник Верховного Суду України, 2001, № 6, с. 50–55).

У чотирьох місцях ми бачимо покликання під №65. Це «Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар» (В. Г. Гончаренко та ін.; за заг. ред. проф. В. Г. Гончаренка, В. Т. Нора, М. Є. Шумила, К.: Юстініан, 2012).

1) На с. 163 друге речення, починаючі зі слів «особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим...», дійсно є в цій книзі (с, 321), але перше речення там відсутнє – воно переписане з дисертації Д. Кавуна без належного покликання.

2) На с. 172 немає речення про три процесуальні форми судового контролю, тому це покликання фальшиве. Насправді текст переписаний із дисертації Кавуна. Справжнє джерело вказане в дисертації Кавуна: [289] Гловюк І. В. Судова діяльність у досудовому провадженні (Автореф. дис. ... канд. юрид. наук, Одеса, 2008). А крім того, Буртовий пише «Так» та «Відповідно, це свідчить про те, що», ніби робить якийсь аналіз та висновки, а насправді переписує текст із чужої дисертації.

3) На с. 176 – знову фальшиве покликання [65], у книзі немає того тексту. Цікаво, що цей, попередній і наступний абзаци разом переписані з дисертації Кавуна, але після попереднього і наступного абзаців (які ми не наводимо на ілюстрації) стоїть правильне покликання, а ось цей абзац (що ми бачимо на ілюстрації), розташований між ними, належного покликання не має, навпаки, там поставлене покликання на джерело [65], а не на дисертацію Кавуна, звідки абзац був переписаний. А ще Буртовий знову пише «Відтак», ніби це він робить якийсь аналіз. От нахаба!

4) На с. 198 – знову те саме: у книзі [65] немає того тексту, після якого стоїть це покликання. Ба більше – доказом плагіату є додавання Буртовим наприкінці першого абзацу слова «представника», через що виникла безглузда фраза: «його представника чи законного представника». Крім того, Буртовий до переписаного чужого тексту додав слово «Також», через що виникла ще одна безглузда фраза: «Також, слідчий суддя також може». До чужого тексту Буртовий додає вислів «Більш того», нібито це саме він робить якийсь аналіз, а насправді знову переписує чужу дисертацію.

Дивимося на ілюстрації:

Щось чудне з цим Буртовим: переписує чужий текст, у вислові «представник-адвокат» викидає слово «адвокат», і виходить дурня з повторенням слова «представник». Крім сторінки 198, бачимо таке саме на с. 195–196. Також Буртовий робить вигляд, що це саме він робить якийсь аналіз (пише «Зазначимо, що»), а ще пише «Водночас законодавець і в цьому випадку не навів...», ніби критикує недоліки законодавства, але насправді все це – думки іншого дисертанта.

Тепер перейдемо до наступної проблеми, яку виявив аналіз дисертації Буртового: як правильно цитувати те, що цитується іншим.

У «Рекомендаціях щодо запобігання академічному плагіату та його виявлення в наукових роботах (авторефератах, дисертаціях, монографіях, наукових доповідях, статтях тощо)» (Лист МОНУ №1/11-8681 від 15.08.2018) зазначається наступне:

3. Рекомендації щодо запобігання академічному плагіату в наукових роботах (авто-рефератах, дисертаціях, монографіях, наукових доповідях, статтях тощо).

<...>

3.3. Якщо цитата з певного джерела наводиться за першоджерелом, в тексті наукової роботи має бути наведено посилання на першоджерело. Якщо цитата наводиться не за першоджерелом, в тексті наукової роботи має бути наведено посилання на безпосереднє джерело цитування («цитується за: ____»).

Що ми маємо в Буртового? Він переписує текст дисертації Кавуна, який наводить цитати з покликаннями, і замість тих покликань на першоджерело ставить покликання на дисертацію Кавуна. Тобто будь-яка людина, яка раптом захоче прочитати дисертацію Буртового, зрозуміє з відповідних абзаців, що певні думки та вислови належать Кавуну, а насправді це думки та вислови зовсім інших людей. Якщо дисертант не розуміє цих простих речей, то навіщо пертися в науку? Ось приклади недолугості:

1) На с. 183 Буртовий ставить покликання [52] на дисертацію Кавуна, а в того стоїть покликання [61] – це: Шило О. Г. Теоретико-прикладні основи реалізації концептуального права людини і громадянина на судовий захист у досудовому провадженні в кримінальному процесі України: монографія. – Х.: Право, 2001. До речі, другий абзац на ілюстрації – очевидний плагіат.

2) На с. 195 – знову те саме: Буртовий двічі ставить покликання [52] на дисертацію Кавуна, а в того там стоїть [301] – це: Аленін Ю. П. Початок досудового розслідування за КПК України 2012 року // Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. – 2013. – № 1. – С. 198–203. Додамо, що на початку абзацу Буртовий пише «Зауважимо, що», ніби він робить якийсь аналіз, наприкінці пише «Цю суттєву прогалину діючого КПК України необхідно усунути якнайшвидше», ніби це він висуває цю пропозицію, а насправді переписує текст із чужої дисертації. Ох ти, господи!

3) На с. 197 Буртовий знову ставить покликання [52] на дисертацію Кавуна, а насправді це російський посібник [304]: Ковтун Н. Н., Ярцев Р. В. Судебный контроль за законностью и обоснованностью действий и решений должностных лиц, осуществляющих уголовное судопроизводство России (гл. 16 УПК РФ): учеб. пособие. – Н. Новгород: Изд.-во Волго-Вят. акад. гос. службы, 2008. І тут також Буртовий пише «Разом з тим», нібито це саме він робить якийсь аналіз, а насправді переписує текст дисертації Кавуна.

Ну й нарешті про обіцяні «відбитки пальців», тобто явні сліди плагіату, який залишив поліціянт Буртовий у своїй дисертації.

1) На с. 171 до останнього абзацу, переписаного з чужої дисертації, Буртовий додав слова «Власне тому, під час досудового розслідування», через що виник стилістично неграмотний вислів «Власне тому, під час досудового розслідування обумовлена наявність такого владного суб’єкта як слідчий суддя...».

2) На с. 201 Буртовий замінив слова «кримінальній справі» на «кримінальному провадженню», через що утворилася неузгодженість слів у реченні: «можливість складання по даній кримінальному провадженню обвинувального акта».

Трохи висновків.

Що ми маємо?

Особу, яка написала дисертацію з очевидним плагіатом, з чужим аналізом та пропозиціями, які видала за свої власні, з порушеннями правил цитування першоджерела. Особу, яка з такими досягненнями претендує на посаду директора Бюро економічної безпеки України. Бюро має купу завдань, серед яких «аналіз інформації про правопорушення», «планування заходів у сфері протидії кримінальним правопорушенням», «складання аналітичних висновків і рекомендацій для державних органів». Чи спроможний пан Буртовий на все це? Дисертація свідчить, що ні. А, ну хіба що на махінації та підтасовування – ось на це спроможний, це очевидно. Годиться?

Василь Садовий

(Фото Буртового – із сайту Радіо Свобода)

09.05.2025