МАЙСТЕР-КЛАС ПЛАГІАТУ ВІД ПРОФЕСОРА КОЛЯДИ ​

Якщо хочете дізнатися, як може поважний доктор наук, професор і активний наставник молоді безсоромно красти шматки чужої книжки і видавати їх за свої, читайте далі. Наша історія саме про це.

Отже, одного разу Ігор Анатолійович Коляда, доктор історичних наук, професор кафедри методики навчання суспільних дисциплін і гендерної освіти Українського державного університету ім. М. Драгоманова, автор підручників та посібників, узяв до рук цікаву книжку з інтригуючою назвою «Таємниці письменницьких шухляд. Детективна історія української літератури». У ній — документальні нариси про відомих українських письменників, які протягом шести десятиліть мешкали в Києві в будинку під назвою Роліт (скорочено від назви письменницького житлокоопу «Робітник літератури», на замовлення якого й було зведено будинок ще до Другої світової війни).

Ігор Анатолійович прочитав там розділи про Павла Тичину, Максима Рильського, Миколу Бажана, Юрія Яновського, інших класиків. Особливо зацікавив його розділ про Тичину. Хтозна, чи саме тоді йому спало на думку й собі написати книжку про Павла Григоровича, чи він уже працював над нею, а «Шухляди...» саме вчасно потрапили до рук.

Хай там як, професор вирішив не надто корпіти над власним твором. А навіщо? Простіше скористатися тими відомостями, що їх здобули автори «Шухляд...» Станіслав Цалик і Пилип Селігей. Адже вони протягом 10 років (!) ходили в Роліт, розпитували мешканців, записували їхні спогади, сканували раритетні фотографії з сімейних альбомів, по крихтах відшукували унікальні документи в архівах. У результаті написали цілком оригінальну книжку, два видання якої були буквально зметені з полиць книгарень.

Ходити в Роліт Ігор Анатолійович ні бажання, ні часу не мав, хоч будинок цей розташований буквально за два кроки від вишу, де Ігор Анатолійович викладає студентам різні цікаві предмети, зокрема й «біографістику». Тож викладач біографістики вирішив на практиці продемонструвати, як слід писати біографії. Цей майстер-клас від титулованого науковця виглядав так: він розгорнув «Шухляди» й слово в слово переписав у свою книжку про Тичину навіть не окремі речення, а цілі абзаци. Правда, чомусь забув поставити лапки, не дав посилань на першоджерело, навіть не згадав його в бібліографії.

Не вірите? А от вам порівняльна таблиця. Жовтим кольором виділено збіги, бірюзовим – синоніми, зеленим – переставлені місцями слова. Власна вигадка Коляди, яка суперечить історичним фактам, виділена фіолетовим кольором.

І що ж, отак-от і переписав дослівно? Як бачите, дослівно. За всіма правилами плагіату.

Щоправда, під кінець професора охопили докори сумління: якось воно недобре передирати шматки чужого тексту абсолютно без змін. Треба ж і від себе щось додати. Проявити, так би мовити, творчий підхід.

І проявив. Почухавши потилицю, професор вирішив вставити в поцуплений абзац згадку про відомого журналіста Михайла Кольцова. При цьому титулував його головним редактором «Правди» (с. 103). І попав пальцем у небо, бо насправді Кольцов був лише спецкором цієї газети, а головним редактором у ту пору був Лев Мехліс. Зробити «історичний фактчекінг» в епоху Гугла та Вікіпедії — діло на півтори хвилини. Але доктор історичних наук, видно, поспішав на лекцію з біографістики, тож перевіркою історичних фактів не заморочувався.

Цікаво, своїх студентів — майбутніх педагогів — він також навчає не перевіряти біографічних даних? Чи на лекціях каже одне, а сам робить протилежне?

А може, панові професору взагалі варто облишити біографістику й замахнутися на новий, цілком оригінальний курс — «Основи плагіату в історичних дослідженнях»? Досвід уже є. Хоч лопатою вигортай…

Старший слідчий з особливо важливих плагіатних справ Сидір Всевидюче-Око

(Фото І. Коляди з сайту УДУ)