Свою дисертацію Анжела Лященко зліпила з дисертації свого керівника Сергія Демченка, російської дисертації та російської статті ​

Доцентка кафедри реклами та зв’язків з громадськістю Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Анжела Вадимівна Лященко (Сизоненко) захистила кандидатську дисертацію 16 березня 2009 року. У нас була публікація про плагіат в її авторефераті, а тому зробимо повний аналіз її «наукової праці»:

Лященко Анжела Вадимівна. Реклама як соціокультурне явище в системі масової комунікації. – Дис. … кандидата наук із соціальних комунікацій (спеціальність 27.00.06 – прикладні соціально-комунікаційні технології). – Дніпропетровськ, 2008.

Науковий керівник – Демченко Сергій Володимирович, кандидат політичних наук, доцент, завідувач кафедри масової та міжнародної комунікації Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Офіційні опоненти:

• Фінклер Юрій Едуардович, доктор філологічних наук, доцент, завідувач кафедри редакторської та рекламної майстерності Галицького інституту імені В’ячеслава Чорновола Національного університету «Київо-Могилянська академія»;
• Паславський Ігор Іванович, кандидат політичних наук, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради – кандидат філологічних наук Корнєєв Віталій Михайлович.

Дисертація і автореферат Лященко А. В. розміщені на сайті Національного репозитарію академічних текстів (щоправда, там помилково вказаний 2008-й як рік захисту).

Актуальність, мету роботи, методи, наукову новизну, практичне значення та висновки своєї «дисертації» Анжела Лященко переписала з цієї російської дисертації 2005-го року:

Боев Е. И. Реклама как социокультурное явление в системе социальной коммуникации (дис. … канд. социологических наук, спец. 22.00.06 (социология культуры, духовной жизни), Курск, 2005 (див. тут).

І, звісно, не забувала при пересуванні з цієї дисертації, а також із російської статті, про яку мова піде далі, міняти Росію на Україну та «російське» на «українське»:

Як бачимо, пані Анжела добросовісно переписує не тільки чужий текст, але й усі оті «на нашу думку», «в нашій роботі ми виділяємо», «таким чином», «розглядається нами», «роблячі висновки», «на наш погляд». Молодець! Навіщо перевантажувати свій мозок, треба користатися готовим!

У попередній публікації ми розповідали, як професор Сергій Демченко роздув свою кандидатську дисертацію в докторську. Але, виявляється, його кандидатська настільки грандіозна й значуща, що з неї можна зварганити ще й кандидатську, чим і скористалася наша героїня, майбутня доцентша:

Демченко С. В. Медіаполітична система в сучасній Україні (інтегрована комунікаційна модель) (дис. … канд. політ. наук, спец. 23.00.02 (політичні інститути та процеси), Дніпропетровськ, 2004; див. тут).

І так далі – такого переписаного добра аж на 18 сторінках, а це 11% основного тексту!

Тому цікаво, як так сталося, що науковий керівник – Сергій Демченко – «не помітив» збігів тексту його аспірантки з власною дисертацією. Чи, може, він і не дуже в курсі своїх дисертацій? (Жартую)

А є ще фрагменти дисертації Лященко, які мають збіги одночасно і з кандидатською, і з докторською дисертаціями С. В. Демченка.

А є ще фрагменти, що збігаються з кандидатською дисертацією С. В. Демченка і зі статтею його батька – професора В. Д. Демченка (Демченко В. Д. Феномен жіночого глянцевого часопису: особливості читацького сприйняття // Наукові записки. – К.: Інститут журналістики, 2002, т. 8, с. 9–13; див. тут), що свідчить про цілий ланцюжок (фабрику?) плагіату:

Четверте джерело переписування:

Барна Н. В. Імідж як міфологічний архетип: філософсько–культурологічний аналіз // «Гуманітарні студії». Зб. наукових праць, 2008, вип. 3. – К.: КНУ ім. Т. Шевченка, 2008, с. 104–113 (див. тут).

Очевидно, Лященко не могла б зробити переклад з англійської книжки Андроунаса таким чином, щоб він збігався з уже опублікованою працею Н. Барни. Явно передрано, тим більше що сторінки, які вона вказала для англійської праці, дивним чином є такими самими, як і в праці Хендерсона, на яку покликається Н. Барна.

Покликання [157, 370] – це: Balle F. Media et Societe. Paris, 1988. – 178 р.

І це покликання фальшиве, бо в ньому лише 178 сторінок, і сторінка 370, яку вказала Лященко, відсутня в принципі. Якщо ж хто-небудь подумає, що «370» – це через кому інше джерело, то це теж не так, бо в дисертації Лященко їх усього 189. Фальсифікація джерел очевидна.

Ну й нарешті п’яте джерело плагіату – ось ця російська стаття:

Соловьев А. И. Политическая коммуникация: к проблеме теоретической идентификации (Полис. Политические исследования, 2002, №3, С. 5–18; див. тут).

Переклавши цю статтю українською, Анжела Лященко зробила з неї весь свій розділ 1.3.

При цьому не обійшлося й без помилок.

Так, замість «парадигматики» Лященко написала «прагматики», а «відхід від концептуальних оцінок» перетворився на «концептуальний відхід від оцінок». «Інформаційний обмін» перетворився на «формальний обмін»:

«Політична комунікація» всюди ретельно замінялася на «соціальну»:

Ну а те, що Анжела Лященко кілька разів замінювала слова «Росія» та «російський» на «Україна» та «український», свідчить про свідому крадіжку чужої інтелектуальної праці, про повне розуміння наслідків таких своїх дій:

Усього плагіат виявлений на 52 сторінках основного тексту дисертації (це 32%), у тому числі на 4 сторінках з висновками, а також на 5 сторінках «Вступу».

Нагадаю панянці Анжелі та цілій купі їй подібних кандидатів та докторів наук про вимоги «Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 р. № 423:

«11. Дисертація на здобуття наукового ступеня є кваліфікаційною науковою працею, виконаною особисто здобувачем у вигляді спеціально підготовленого рукопису або опублікованої монографії. Підготовлена до захисту дисертація повинна містити висунуті здобувачем науково обґрунтовані теоретичні або експериментальні результати, наукові положення, а також характеризуватися єдністю змісту і свідчити про особистий внесок здобувача в науку. …»

«16. … У разі виявлення текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело дисертація знімається з розгляду незалежно від стадії проходження без права її повторного захисту.

Виявлення в дисертації, авторові якої вже видано диплом доктора чи кандидата наук, текстових запозичень без посилання на джерело є підставою для порушення клопотання про позбавлення його наукового ступеня.»

У цьому порядку також міститься норма про розгляд подібних справ без обмеження строку давності: «40. … Розгляд питання про обґрунтованість присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання, стосовно яких рішення прийняті понад десять років тому, органами атестації не проводиться, за винятком виявлення текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело.»

Про плагіат в авторефераті дисертації А. Лященко ще в 2016 році повідомляла доктор філологічних наук Елеонора Шестакова, наприкінці 2016 року обидва Демченки (С. В. та В. Д.) разом із А. Лященко були висунуті на премію «Академічна негідність року», але, як бачимо, керівництво Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара (ректор ДНУ – доктор хімічних наук, професор Оковитий Сергій Іванович, проректор з наукової роботи – кандидат біологічних наук, доцент Маренков Олег Миколайович) і вухом не веде: Лященко міцно сидить там на посаді доцента.

Ну й на закуску відмічу, що захист дисертації А. Лященко відбувся на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.34 Київського національного університету імені Тараса Шевченка – тієї самої, де в 2011 р. захистив свою плагіатну докторську дисертацію її керівник Сергій Демченко.

Василь Садовий

Фото з сайту ДНУ та сторінки А. Лященко в ResearchGate

23.04.2024