Фальшива дисертація прокурора Анатолія Матіоса ​

Кого тільки не ловили на плагіаті! Міністрів освіти, ректорів, економістів, педагогів, хірургів, гінекологів… Навіть оперуповноваженого поліції.

Цього разу в рибальську сітку спіймалася не яка-небудь кілька, а дуже крупна риба – Матіос! Колишній Головний військовий прокурор України!

А й справді, чим прокурори гірші за інших? Прокурори – теж люди, а тому теж не гребують плагіатом, пишуть фальшиві дисертації і потім мають право називатися «вченими», оскільки отримали науковий ступінь.

Анатолій Матіос – дуже відома в Україні людина, дуже. Ось його кар’єрні сходинки: старший слідчий прокуратури (1998), прокурор району (2001), начальник відділу нагляду за додержанням законів (2004), начальник обласного УСБУ (2008), заступник керівника Головного контрольного управління Адміністрації Президента України (2011), Головний військовий прокурор України (2014–2019), адвокат (з 2020); генерал-майор СБУ (2008), генерал-лейтенант юстиції (2015), генерал-полковник юстиції (2017); кандидат юридичних наук (2006); Заслужений юрист України (2007); старший радник юстиції.

Деякі деталі біографії цього діяча були описані журналістом Павлом Лемешевим у статті 2019-го року «Агонія військової прокуратури імені Матіоса»: «Головним військовим прокурором був призначений А.В. Матіос, який до призначення на цю посаду жодного дня не працював у військовій прокуратурі і нічого не розуміє у військовій юстиції. Також цікавим є той факт, що А.В. Матіос у період з 2011 по 2014 роки працював у Адміністрації президента – втікача В.Ф. Януковича»; «найбільше чим запам`яталася військова прокуратура ім. А.В. Матіоса – так це тим, що вона займалася досудовим розслідуванням кримінальних проваджень, які не мають зовсім ніякого відношення до військової сфери»; «крім того, усі кадрові призначення цей так званий військовий прокурор робив за принципом особистої відданості, а не професіоналізмом, що дуже типово для української ментальності». А ще відомство Матіоса прославилося тим, що тричі закривало справу щодо умисного перешкоджання законній професійній діяльності журналістів представниками СБУ, яку суд зобов’язував розслідувати. Ще раніше, у 2016 р., видання «Bihus.info» написало про те, що Матіос відмовився пояснити походження майже 34 млн грн «дивідендів» від невідомого бізнесу його дружини.

Ну а ми напишемо про цікаві деталі його «кандидатської дисертації». Ось вони:

Матіос Анатолій Васильович. Адміністративна відповідальність посадових осіб у сфері державного управління. – Дис. … кандидата юридичних наук (спеціальність 12.00.07 – Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право). – Київ, 2006.

Дисертація була захищена 5 травня 2006 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України; разом із авторефератом вона викладена на сайті НРАТ.

І перше, на чому ми відразу спотикаємося – хто керував роботою дисертанта? Чомусь науковим керівником в дисертації вказаний канд. юр. наук, доцент Демський Едуард Францович, а в авторефераті – двоїння: на обкладинці – доктор юр. наук Орлюк Олена Павлівна, а на с. 2 – знову ж таки Демський Е. Ф. Цікаво, юридичні справи пан Матіос, будучи слідчим та прокурором, теж так само оформлював, як свій автореферат?

Офіційні опоненти:

● Шкарупа Віктор Костянтинович, доктор юридичних наук, професор, начальник кафедри адміністративного права та кримінального права Національної академії державної податкової служби України (м. Ірпінь);

● Лошицький Михайло Васильович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри адміністративної діяльності Київського національного університету внутрішніх справ (м. Київ).

І відразу від нас зауваження: цікаво, що  офіційний опонент Михайло Лошицький не впізнав фрагментів своєї дисертації в тексті Матіоса на сс. 31, 32, 34 і 35. Чого б це? Загадка.

Ну ось що б ви подумали про крадія, який «обніс» кілька квартир, укравши в одній – ноутбук, у другій – фотоапарат, а в третій – кольє? А тут цілий начальник відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та іншими силовими структурами в прокуратурі Києва (у 2006-му році) «обчистив» відразу сім чужих дисертацій, та ще й три підручники:

1. Ольховський Є. Б. Адміністративно-правові засоби забезпечення громадської безпеки. – Дис. … канд. юр. наук (спец. 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право). – Харків, 2003. (Див. тут).

2. Лошицький М. В. Адміністративно-правові відносини в сфері охорони громадського порядку. – Дис. … канд. юр. наук (спец. 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право). – Київ, 2002. (Див. тут).

3. Авер’янов В. Б. (ред.). Державне управління в Україні. – К.: Вид-во ТОВ «СОМИ», 1999. (Див. тут, pdf-версія книги розміщена тут).

4. Бандурка О. О. Управління державною податковою службою в Україні: організаційно-правові аспекти. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. (Див. тут, pdf-версія книги розміщена тут).

5. Янюк Н. В. Адміністративно-правовий статус посадової особи. – Дис. … канд. юр. наук (спец. 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право). – Львів, 2002.  (Див. тут).

6. Шакірова О. В. Правовий та соціальний захист працівників державної податкової служби в Україні (організаційно-правові аспекти). – Дис. … канд. юридичних наук (спец. 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право). – Ірпінь, 2004. (Див. тут).

7. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. (Див. тут).

8. Бугайчук К. Л. Адміністративні проступки: сутність та організаційно-правові заходи їх профілактики. – Дис. … канд. юр. наук (спец. 12.00.07 – теорія управління, адміністративне право і процес, фінансове право). – Харків, 2002. (Див. тут).

9. Мельник І. В. Застосування заходів адміністративного примусу в умовах розбудови правової держави. – Дис. … канд. юр. наук (спец. 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право). – Київ, 2004. (Див. тут).

10. Комзюк А. Т. Адміністративний примус в правоохоронній діяльності міліції в Україні. – Дис. … доктора юридичних наук. – Харків, 2002. У Національному репозитарії ця дисертація відсутня, але вона є в Інтернеті за адресою (Див. на сайті тут, pdf-версія розміщена тут).

За даними автореферату (с. 17), А. В. Матіос має 4 публікації за темою дисертації, які були опубліковані в 2005–2006 рр., і це означає, що всі перелічені джерела не мають до нього і його праць жодного стосунку.

Дисертації Ольховського, Лошицького, Шакірової, Бугайчука та Комзюка, книга Авер’янова відсутні в «Списку використаних джерел» до дисертації. Книга Бандурки є в «Списку використаних джерел» до дисертації під №21, дисертація Янюк – під №195, підручник Колпакова – під №85 (видання 2000 р.); аналізувалися переписані з них фрагменти, які не мають належних покликань.

З цих семи дисертацій та трьох книжок текст передирався цілими абзацами й навіть сторінками.

Ось полюбуємося на цю красоту (зауважимо, що стор. 18 – пуста):

Основний матеріал дисертації Матіоса А. В. (без Вступу, Списку використаних джерел та Додатків) викладений на сс. 9–17, 19–113 (усього – 104 сторінки; с. 18 є пустою).

Академічний плагіат виявлений на сс. 10–17, 19–32, 34–35, 37–65, 67–69, 75–88, 94–95, 97–107, 109–113 (усього 88 сторінок), що складає 85%.

Переписаними з чужих праць є висновки до дисертації №№ 1, 3–9, 11, тобто 9 висновків із 13 – фальшиві.

* * * * *

Переписуючи чужу дисертацію, Матіос не був оригінальним і зовсім не соромився писати «на нашу думку», «ми вважаємо», «на наш погляд»:

Та ще в дисертанта вистачає нахабства щось там радити та пропонувати, переписуючи ці всі поради з дисертації Є. Ольховського:

А ось де Матіос робить вигляд, що він робить якісь чи то висновки, чи то пропозиції, коротше, наголошує:

А тут нас чекає сюрприз – дисертант, навпаки, не хоче щось там досліджувати, бо цього не хоче автор, звідки Матіос передирає текст:

А ось як «творчо» Анатолій Матіос переписує текст з докторської дисертації А. Комзюка 2002-го року – поміняв «в» на «у» та скоротив текст аж на 7 слів:

Намагаючись підігнати чужий текст з дисертацій Ольховського, Янюк та Шакірової під назву своєї дисертації («Адміністративна відповідальність посадових осіб у сфері державного управління») Матіос, як, власне, й інші плагіатори, таким саме «методом» замінював «громадську безпеку» та «адміністративно-правові відносини» на «сферу державного управління», або «податківців» – на «державних службовців», і тут тільки невелика частина прикладів (у правому стовпчику – різні джерела):

«Вступ» у дисертації зазвичай не перевіряють на плагіат, але нам цікаво подивитися, як і тут Матіос змінював чужий текст з дисертації М. Лошицького, щоб він відповідав назві його дисертації. На цей раз «не пощастило» «охороні громадського порядку» та «міліції»:

Доказами плагіату є, по-перше, пропуски слів, що виникають, коли людина намагається «підправити» чужий текст, як ось на с. 44 було пропущено слово «зроблено» (треба було б написати «здобуток у дослідженні поняття посадової особи, зроблений представниками науки»), а по-друге, бездумно переписані слова з помилками («спілкуання»):

Зрозуміло, що тексти з чужих дисертацій чи монографій переписуються разом з готовими покликаннями, але на користь Матіоса зазначимо, що нумерацію джерел він змінив, тобто зі списком літератури попрацював, а не так, як Вікторія Петрушенко, яка передрала все з тими самими номерами джерел, і тому всі автори в її фальшивій дисертації вийшли неправильні. Тут явно проглядається інтелект! Але плагіат від цього нікуди не зник, бо зрозуміло, що не може людина так опрацьовувати джерела, щоб вийшов такий самий текст, як і в інших дослідників, та ще й у тій самій послідовності:

Що ще цікавого було виявлено в дисертації Матіоса? А те, що на сс. 67–70, 74–86, 107 та 112 дисертації Матіоса в усіх фрагментах, переписаних з підручника В. К. Колпакова «Адміністративне право України» (1999), українська літера «і» замінена на англійську “i”, що зазвичай робиться для того, щоб обійти програму пошуку плагіату. При копіювання цих фрагментів у файл програми Word ці слова підкреслюються червоною хвилястою лінією:

Чому саме на цих сторінках Матіос зробив підміну української «і» англійською “i”? А тому що ці фрагменти переписані з підручника, який є в інтернеті, і без такої заміни літер знайти джерело краденого тексту було б досить легко, як він, мабуть, сподівався. А ось українські дисертації у відкритому доступі були в той час відсутні, тому за ці шматки Матіос не хвилювався – усе мало бути шито-крито. Ну а зараз дисертації (хоча не всі) є у відкритому доступі на сайті Національного репозитарію академічних текстів, тому будь-хто може з ними попрацювати й знайти джерела плагіату.

На с. 84 Матіос переписує чудовий текст, який стосується його самого:

«Адміністративне правопорушення (ст. 10 КУпАП) визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і <…> свідомо допускала настання цих наслідків.»

Заміна літери «і» на англійську “i” якраз і свідчить, що дисертант чудово усвідомлював протиправний характер своїх дій, коли видавав чужий привласнений текст за свій, допускав настання цих насідків і намагався їх уникнути.

* * * * *

А що нам особливо подобається, так це те, як плагіатори передирають чужі розмірковування про етичну поведінку. Ось і Матіос у свій розділ «2.3. Морально-етичні вимоги до посадових осіб в сфері державного управління» переписав собі із дисертації Олени Шакірової такі фрази (та успішно на них захистився, ставши "кандидатом юридичних наук"):

• «поле дії соціальних норм – норм моралі, регулююча роль яких стає сьогодні важливим фактором підвищення ефективності і авторитету державної служби»,
• «державна служба в органах державного управління прямо пов’язана з мораллю, моральним обличчям працівника цих органів»,
• «етичні вимоги: вірність вищим моральним принципам»,
• «ганьбить честь і гідністю державного службовця… грубе порушення загальноприйнятих норм і правил поведінки, що принижує авторитет державної служби; навмисні порушення закону; недобросовісність…»

До речі, так і передрав з помилкою – «ганьбить честь і гідністю»:

Отак переписує-переписує чужий текст прокурор Матіос, замінює «працівників податкової служби» на «посадових осіб органів державного управління» або просто на «державних службовців», а потім душа його не витримує, і він знову пише про совість, але знову ж чужими словами:

Ось для наочності представимо «інтелектуальну працю» Анатолія Матіоса, де він щось замінив, а щось остаточно викреслив, у такому вигляді (це сс. 56–57 його так званої «дисертації»):

Для кожного працівника податкової служби державного службовця культурно-етичні правила – це добровільно взяті на себе зобов’язання. <…> культурно-етичні основи забезпечення діяльності осіб рядового і начальницького складу органів податкової міліції державних службовців мають зовнішню і внутрішню сфери застосування <…> Зовнішня культура працівника органів податкової міліції державного службовця виявляється у його поведінці, в тому числі у побуті і в сім’ї, у розмовному та писемному мовленні, манері триматися, зовнішньому вигляді, носінні форменого одягу. Внутрішня сфера застосування культурно-етичних основ державних службовців податкової міліції – це взаємини колег <…> Культура особистості як етичний фактор у поєднанні з професійними якостями відіграє вирішальну роль у взаємодії працівників податкової служби з платниками податків державних службовців з громадянами. <…> Все це надає особливої актуальності проблемам наукового осмислення етичної поведінки працівників посадової особи органів податкової служби державного управління.

І так далі, і тому подібне.

І потім «висновки» на с. 60:

Таким чином: моральна культура за своїми сутнісними характеристиками є основою соціального буття, єдності моральної свідомості, моральних відносин, моральної поведінки, моральної практики. Етична культура становить основу моральної культури. Управлінсько-організаційна функція податківців державних службовців реалізується у взаємній функціональній єдності з культурно-соціалізуючою, базовою складовою якої є моральний компонент.

Професійна культура взагалі і професійна культура працівників податкової служби державних службовців України, зокрема, це складові більш загального за обсягом і змістом поняття «культура».

Правда, чудово? Це ж не сидіти та перелопачувати літературу в бібліотеці, а зовсім  просто: взяв чужі тексти, олівцем – чирк-чирк, і на тобі – кандидат наук!

«Ця система базується на таких традиційних категоріях моралі, як добро, зло, обов’язок, відповідальність, справедливість, моральна свобода, честь, гідність, совість, сором тощо», – пише прокурор Матіос на с. 59.

Стид і сором!

На с. 22 плагіатної дисертації Матіоса читаємо:

«Досвід виховно-профілактичної роботи свідчить, що позитивний результат наступає лише тоді, коли її форми направлені на розвінчання психології виправдання та самовиправдання порушень .., вседозволеності, виховання особистої відповідальності за поведінку».

Золоті слова, та Матіосу б у вуха!

На 23-й сторінці Матіос пише (чужими словами, звісно), що профілактика правопорушень має здійснюватися на основі «гласності, тобто систематичного висвітлення у державній статистиці та ЗМІ відомостей про стан правопорушень». Виконуючи цей наказ із дисертації Є. Ольховського (справжнього джерела «думок Матіоса»), ми й робимо цю публікацію.

* * * * *

За науковий ступінь кандидата наук Матіос отримував надбавку до зарплати в розмірі 15%. За 13 років (2006–2019) перебування на коштовних посадах набігла кругленька сума. Може, Матіос поверне кошти державі? Хоча ні, про що це я? Для цього ж має бути совість. І не для того ж він захищав дисертацію…

Із підвищеної на 15% зарплати відповідно нарахована й підвищена пенсія, яку прокурору Матіосу будуть платити з податків працюючих українців.

Але чи згодне з цим суспільство?

Василь Садовий,  плагікурор

(Фото з персонального сайту Матіоса)

24.01.2024

PS. Цікаво, якою буде реакція Матіоса: чи обере він шлях цілої купи викритих плагіаторів, які намагалися і намагаються через суд заборонити визнати наявність в їхніх смішних «наукових працях» плагіату, чи відмовиться від фальшивого кандидатського ступеня, як це зробили міністр Оксен Лісовий та голова Комітету Верховної Ради Сергій Бабак?